За офіційними даними Міністерства соціальної політики України станом на сьогодні в країні налічується понад 1 473 650 внутрішньо переміщених осіб. А тепер на секунду уявіть, що всі ці люди так само як і ви прокидалися у себе вдома вранці, робили каву, збирались на роботу, збирали дітей до садочка чи до школи, хтось виходив на ранкову пробіжку або вигуляти собаку. А зараз цього всього немає, тому що божевільний кремлівський карлик приніс війну і горе в нашу країну і знищив багато домівок. Слід пам’ятати, що люди покинули Ірпінь, Київ, Бучу, Харків чи Миколаїв не з власної волі…
Інформатор ділиться важливими спостереженнями, що до того як зрозуміти та допомогти людям, які змушені були покинути свої домівки через війну.
Перше, про що варто знати, аби підтримати: коли людина знаходиться у небезпеці, у неї запускається режим «виживання» (реакції «бий», «біжи» або «завмри», які проявляються у поведінці всіх людей по-різному).
Саме завдяки тому, що цей режим «увімкнувся», люди змогли виїхати та бути зараз у відносній безпеці. Але цей режим не може «вимикатися» автоматично, він подекуди продовжує працювати і на умовно безпечній території. Внутрішньо-переміщені люди та біженці продовжують «виживати» і на тих територіях, де вони опинилися.
Отож, як допомогти та підтримати тих людей, які покинули свої домівки і наразі є внутрішньо-переміщеними:
- Допоможіть забезпечити базові потреби і за можливості трохи тиші.
- Упродовж довгого часу люди, які приїхали до вас, могли перебувати під обстрілами, у холодних приміщеннях, були позбавлені сну або спали на підлозі, знаходились серед великого скупчення таких самих людей у режимі «виживання». Це має свій вплив, тож тепер, навіть перебуваючи у безпеці, люди можуть говорити голосно або навпаки тихо і мляво, бути знервованими, дезадаптованими тощо, особливо у перші дні після приїзду. У цей час надважливим є задоволення фізіологічних, базових, потреб та безпека. Допоможіть у цьому. Тихе місце з можливістю хоч якось усамітнитися допоможе стабілізуватися.
- Утримуйтеся від додаткових запитань та розмов, якщо людина сама їх не ініціює.
- Не починайте першими розпитувати про те, що відбувалось там, звідки приїхали люди. Коли вони будуть готові – поділяться з вами самі. Не питайте, хто з близьких залишився і не зміг вибратись. Не питайте про плани на майбутнє («чи ви надовго?», «а що ви далі?» тощо). Планів, скоріше за все, наразі немає, адже немає розуміння того, коли закінчиться війна, чи є куди повертатися та як бути далі зі своєю життєвою ситуацією. Життя тепер поділилось на «до» і «зараз», але ще не «після».
- Не давайте обіцянок, які ви не можете виконати («все буде добре»). Якщо людина плаче – дайте їй поплакати, не зупиняйте її, просто побудьте поруч.
- Спробуйте організувати дітям активне і корисне дозвілля.
- Діти можуть по-різному реагувати на нові обставини: вередувати, відмовлятись йти на контакт, агресувати, але така поведінка – це реакція на стрес, який вони пережили. Дітям треба дати час на адаптацію та з розумінням поставитись до їхніх переживань та поведінки, яку вони демонструють як відповідь на стрес.
Корисні заняття для дітей та активне дозвілля (малювання, ліплення, спортивні ігри), режим дня допоможе їм максимально нормалізуватися. - Допоможіть знайти інформацію про те, де можна отримати допомогу для внутрішньо-переміщених людей у вашій громаді.
Ви значно краще орієнтуєтесь у своїй громаді, тому ваша допомога та, можливо, супровід до відповідних служб буде дуже корисним. Всю важливу інформацію передавайте у письмовому вигляді (повідомлення у месенджерах) чи на аркуші паперу (буклет, листівка). Усна інформація може не сприйматися, не запам’ятовуватися, людина може перепитувати по декілька разів – такі особливості психіки людини, що перебуває у стресі. - Намагайтеся не сприймати спроби адаптуватися за невдячність.
Переїзд та адаптація на новому місці навіть у мирний час багатьом дається нелегко. Під час війни це особливо складно. До 23 лютого 2022 року люди, які сьогодні переїхали до вашої громади, жили в абсолютно іншій реальності, мали свої звички, роботу, житло. В один момент вони втратили все, принаймні так наразі здається. Намагаючись адаптуватися та немов би «повернути старе життя», люди задають запитання, які вам, як приймаючій громаді, можуть здаватися дивними та не на часі: про холодильник, про гарячу воду, про вай-фай, про спеціальне харчування, про окрему квартиру тощо. Будь ласка, ввічливо відповідайте, пояснюючи ваші можливості. - Уникайте стереотипного ставлення та переповідок негативних історій про внутрішньо переміщених та біженців.
По можливості, не залучайтеся до емоційних розмов у громаді, що стосуються негативних історій, пов’язаних з поведінкою людей, які переїхали з інших регіонів і жили чи наразі живуть у вашій громаді. Такі історії варто перевіряти на правдивість, сприймати максимально об’єктивно, осмислювати та робити висновки для того, щоб уникнути їх у подальшому. Пам’ятайте, що емоційно забарвлене переповідання таких історій може створити негативне стереотипне ставлення до всіх внутрішньо переміщених осіб, що врешті негативно позначиться на психологічному комфорті і приймаючої сторони, і тих, кого ви приймаєте. - Залучайте до допомоги вашій громаді, коли люди відчують себе у безпеці.
На третій – четвертий день після переїзду (проте такий таймінг є умовним), після задоволення базових потреб своєї родини та отримання відчуття безпеки, люди готові підключатися до допомоги іншим. Якщо людина не працює онлайн, пропонуйте їй залучитися до волонтерства на користь вашої громади та країни в цілому. Розповідайте про можливості, запрошуйте долучитися. Таким чином люди зможуть відволікатися від своїх переживань, включитися у активне життя громади, відчуватимуть себе корисними. - Піклуйтеся про себе і свою родину та допомагайте іншим, саме у такій послідовності, це дасть вам ресурс та наснагу.
