Чи варто боятися Придністров’я?

Вже кілька днів ситуація навколо самопроголошеної республіки залишається напруженою. Але що приховує ще одна окупована територія країною-агресором?

Розповідає Інформатор про ситуацію навколо псевдореспубліки.

Уже тривалий час українські спецслужби попереджали про можливі провокації на території Республіки Придністров’я. Щоб в подальшому звинуватити у цьому Україну. І от 22 квітня РФ оголосила цілі, які вони поставили у “другій фазі спецоперації” і саме там вперше фігурувало Придністров’я. В планах окупантів було взяти під контроль Донбас, а потім і південну частину України, щоб з’єднати анексований Крим з невизнаним Придністров’ям та росією. Щоб таким чином відрізати нашу державу від моря.

Через кілька днів на території псевдореспубліки пролунала серія вибухів: напад на будівлю “міністерства держбезпеки” у Тирасполі та напад на вежі радіотелецентру поблизу селища Маяк. Крім того, повідомлялося про атаку на військову частину в районі села Паркани,- про це заявила пресслужба самопроголошеного “президента” так званої “республіки”. Також додали, що “сліди терористичних атак ведуть в Україну”. Президентка Молдови Мая Санду у відповідь заявила, що вибухи або, як кажуть в росії “хлопки” – це справа виключно Придністров’я. Слідом за Санду Володимир Зеленський заявив, що таким чином росія намагається дестабілізувати ситуацію на півдні. Опісля усіх цих подій стало відомо, що групи російських військ, які базуються на території Придністров’я були приведені у повну бойову готовність.

А яка ж їхня бойова готовність?

На території псевдореспубліки базується “Оперативна група російських військ у Придністровському регіоні Республіки Молдова (ОГРВ ПРРМ)”, – це 82-й і 113-й батальйони охорони та обслуговування, загальною кількістю 1700 . Вони називають себе “миротворцями” і здійснюють свою службу на ротаційній основі. Важливо, що суто російських “миротворців” там близько 412 осіб. Решта людей мають російські паспорти, але на цьому відношення до росії закінчується. Тобто це місцеві жителі без досвіду ведення бойових дій. Також військова частина № 13962 нараховує ще 1100 осіб.

Левову долю армії ПМР складають місцеві військові. Попередня чисельність цих військових формувань складає 7-8 тисяч.  Їхня основа — чотири мотострілецькі бригади російського типу. Дві — на півдні (у Тирасполі та Бендерах), одна — у центрі, в Дубоссарах, одна — на півночі, у Рибниці. Проте ці бригади ще донедавна були “кадровані”, тобто неповного складу. У деяких із них чисельність не перевищувала 500 осіб. Окрім мотострілецьких бригад, є також артилерійський та зенітно-артилерійський полки, батальйони спецназу, розвідувальний, танковий, інженерно-саперний, зв’язку та ремонтний. Також до “військових” можна додати частини “Міністерства держбезпеки” та МВС. Але варто взяти до уваги, що за ці кілька днів люди масово стояли на кордонах республіки і невідомо хто залишився, а хто виїхав.

На озброєнні російської армії та їхніх проксі в окупованій частині Молдови є легка бронетехніка, переважно БТР та БРДМ-2, протитанкові гармати та міномети. Є також і наступальне озброєння — танки Т-64 (офіційно 18 машин, але свідки кажуть, що менше) та РСЗВ БМ-21 “Град”.

У Тирасполі є військовий аеродром і кілька гвинтокрилів, але, зрозуміло, що в цей час туди нічого нового не долетить. Також є великий склад у селі Колбасна, навколо якого теж відбувалися провокації. Там зберігають сотні танків і бронетранспортерів, понад 200 зенітно-ракетних комплексів і РСЗВ “Град”, 30 тисяч автоматів, кулеметів та пістолетів. Але вся ця техніка законсервована вже не один десяток років. А також варто взяти до уваги, що мародерство в рядах російської армії ніхто не скасовував і ми вже стали свідками потужностей “другої” у світі армії. 

Олег Вітковський