До ворожки не ходи, та якщо гурт Kalush Orchestra сьогодні виграє Євробачення, то щойно закінчиться війна, наше місто має всі шанси стати справжньою туристичною меккою. На жаль, потужностей провести у нашому рідному місті такий престижний конкурс не вистачить, але показати іноземцям-туристам всю красу й колорит Калуша можна завиграшки.
Інформатор вирішив зібрати декілька унікальних фактів про рідне місто, якими можна вразити будь-кого.
Наше місто доволі старовинне. Свого часу на теренах Калущини археологи знайшли елементи побуту, датовані ІІІ-ІІ ст. до н. е. Тож життя тут вирувало задовго до першої друкованої згадки 1437 року. Деякі джерела, щоправда, згадують населений пункт над покладами солей у 1387 році. До 1549 року Калуш залишався селом, яке входило до складу Галицької землі Руського воєводства. Того ж року польський король Сигізмунд II Август уповноважує коронного гетьмана, воєводу, галицького старосту Миколая Сенявського заснувати місто Калуш з відповідною юрисдикцією на самоврядування. Так Калуш став “вільним містом” згідно з Магдебурзьким правом з власним гербом, на якому намальовані три топки солі на червоному тлі, що свідчило про солеваріння як основний промисел.
У світі Калуш вважається другим містом де знайшли калійні солі. До 1861-го тільки Штасфурт в центральній Німеччині був єдиним осередком на планеті, де видобували таку сіль. Саме в той час відомий німецький професор-хімік Генріх Розе віднайшов цінні поклади на території Калуша і як результат, вже з 1867-го у Калуші почали активно видобувати калійну сіль. Проте, що цікаво, на місцевому рівні корисну копалину отримували ще у XV ст.
Також наша місцевість славиться дзвоноливарством. Його у 1808 році започаткували брати Фельчинські. Дзвони Фельчинських здобували Гран-прі на світових виставках у бельгійському Льєжі (1927) і Парижі (1928). А 12 вістунів під назвою “Гармонія” були відлиті для одного з кафедральних соборів США.
Нині Калуш залишається потужним промисловим містом, яке виробляє близько одного відсотка (0,72%) всієї промислової продукції України (за офіційною статистикою 2019 року).
А ще наш Калуш справді можна вважати центром доріг. Калуш з перших днів свого існування славився найкращим розташуванням. У давнину місто стояло на перетині шляхів зі Східної Європи на Захід, сьогодні (до вже згаданого) додалися прямі сполучення з кількома обласними центрами та пунктами перетину кордону одразу з чотирма державами – Польщею (150 км), Угорщиною (300 км), Словаччиною (300 км), Румунією (240 км).
Але змінімо ракурс та згадаємо про культуру. Калуш певною мірою можна вважати ще й культурним центром регіону.
Наприклад у 1884 році у нашому місті побував Іван Франко, який виступав в Народному домі на літературно-мистецькому святі з лекцією. А за 19 років опісля, у 1903 році в Калуші з’являється філія “Просвіти”. Трохи пізніше, у 1917 році засновано філію “Союзу українок”, яку очолили Марія Тисовська та Стефінія Чорніта. Так-так, той самий “Союз Українок”, який став надійним волонтерським тилом для наших захисників у російсько-українській війні.
Цікавий факт до теми. Калущину по праву можна вважати батьківщиною легендарної постаті в українській історії. 1 січня 1909 року в селі Угринів, що тоді належало до Калуського повіту на Галичині, і входила до складу австро-угорської монархії, народився провідник української нації Степан Бандера.
До відомих і знакових калушан також можна і треба віднести Богдана Рубчака. Це знаковий український літературознавець, есеїст та представник модернізму в українській поезії 1960-их років, член Нью-Йоркської групи. У 1948 доля закинула його до США, де згодом він став викладачем у Ратґерському та Іллінойському університетах.
Не слід також забувати, що Калуш подарував нам ще і секс-символ сучасної української літератури, творця співтворця “Станіславського феномена” й унікального поета Юрія Іздрика.
І якщо заглиблюватись в історію нашого міста ще глибше, то можна накопати ще з кілька десятків, а то і сотню цікавих фактів.
До речі, поділіться у коментарях, які цікавинки про Калуш знаєте ви.
Остап Микитюк
