Вперше за 15 років людина спустилася в одну із шахт Калуша

Суцільна темрява, прогнилі дошки, сміття та автомобільні запчастини, сталактити  і не тільки. Що ще можна знайти в одній із сольових шахт Калущини?

Розповідає Інформатор посилаючись на сайт RDZS.

Команда професіоналів готувалася до спуску п’ять днів. Хлопці займаються цією справою не перший рік. Більше можете подивитися на їхньому сайті. За кілька днів вони повертаються з усім необхідним спорядженням і готові підкорювати шахту.

“Сонячний морозяний ранок. Відігріваємо замок, відкриваємо ворота, робимо блок і всі необхідні приготування. Метр за метром бокс з камерою опускається в чорну безодню стволу шахти. У світлі 100Вт прожектора ледве проглядається дно”.

Дерев’яні драбини для спуску прогнили, тому їм довелося використовувати свою, підстраховуючи додатково мотузкою. 

“Все мокре, гниле і слизьке. Добре шо хоч на голову не капає. Драбина зроблена без цвяхів і так сяк тримається купи. А от дерев’яні стіни людського ходка були забиті цвяхами. Цвяхи всі перегнили і дошки попадали всередину ходка, перегородивши шлях униз. Доводиться ставати на коліна і кожну з дошок брати і скидати униз в ствол. Також треба ще тягнути страхувальний шнурок вниз. Тож на кожен прольот сходів йде кілька хвилин часу і маса зусиль”.

З кожним метром якість повітря погіршується і замість кисню вдихається запах гнилої деревини. А на лобі виступає піт. 

“Стає жарко. Повітря парке, стояче та наповнене запахом гнилої деревини. Хлопці зверху мерзнуть, а в мене піт капає з-під шолома. Але його я не знімаю ні в якому випадку. Весь тунель всіяний старими автозапчастинами. То і діло якийсь вижимний підшипник чи масляний фільтр норовить перевірити мою каску на міцність”.

На другій половині дистанції зникає зв’язок та закінчується мотузка, проте тут набагато менше води і всього гнилого.  

“Дошки тут значно міцніші і йти суттєво легше. Я набираю темп. Час польоту уламків дошок в стволі шахти скорочується до кількох секунд. Значить вже близько”.

І от довгоочікуване дно шахти. Але і там грунтові води, які підступили практично до стволу шахти.

“Міряю рівень води. Коло сходів він 1 метр. Небагато. Але вода потім впирається в стелю похилу і далі хіба що з аквалангом. То ж і цей ствол мертвий”. 

Дорога на поверхню з глибини 174 метри зайняла лише 30 хвилин. 

 “Уявіть собі, що з глибини стволу шахти не тільки радіозв’язок не тягнув, а навіть не було чути гуркоту дошок, що я скидав і не видно світла мого ліхтарика”. 

Щасливий автор статті після спуску:

 

Олег Вітковський