Чому російська культура – “велікая”, а українська лише зараз активно розвивається? Відповідь на це питання шукали разом із містянами українські письменники Мар’яна Савка та Вахтанг Кебуладзе.
Інформатор побував на зустрічі з митцями у Калуській центральній бібліотеці.
До Калуша приїхали головна редакторка видавництва “Старого Лева” Мар‘яна Савка та філософ-есеїст Вахтанг Кебуладзе. Головною темою зустрічі був вплив російської культури на українців.
Розмову з містянами письменники почали з знайомства. Мар‘яна Савка розповіла, що почала писати з 7 років і наразі вже видала 20 власних книжок. Вахтанг Кебуладзе ж почав писати есеї вже у свідомому віці і у 2016 році випустив збірник своїх робіт “Чарунки долі”. Зараз працює над наступною книгою.
Філософ поділився з калушанами своїми думками про те, що він не знає, хто такий письменник. Бо його есеї насправді створюються під час зустрічей з людьми. Під час таких розмов, як відбулась сьогодні. Він запитує і себе, і читачів: “То хто пише текст я чи ви?”
Війна змінила творчість та роботу обох письменників. Видавництво “Старого лева” від початку окупації почало допомагати харківському видавництву “Юнісофт”, а саме відправляти їм медикаменти. Мар’яна тісно спілкується з відомим письменником Сергієм Жаданом, тому в один із днів запитала його: “Що вам потрібно найбільше? Він відповів: “Машини”. На даний момент видавництво назбирало коштів та відправило вже 3 автівки на фронт.
“Тепер поети точно знають що таке адреналін не в почуттях, а в ампулах”, – зауважила Мар’яна Савка.
З останніх здобутків письменниця створила дитячу книжку. Твір присвячений Укрзалізниці. За сюжетом маленька дівчинка евакуювалась потягом з України, але повернулась додому, бо тільки на цій землі вона відчуває себе собою.
“Війна нам показала, що насправді є проблемами. Війна не може бути не твоєю проблемою”, – підняв актуальну тему Вахтанг Кебуладзе.
Філософ увесь цей час намагається достукатися до міжнародної аудиторії. Він хоче зробити все, щоб Європа знала, що відбувається в Україні. Вахтанг поділився тим, що, на жаль, це складно вдається. Навіть близькі до нас народи не здатні зрозуміти нашу ситуацію.
На його думку за 4 місяці війни нічого не змінилось. Досі йдуть бої, гинуть люди: “Війна створює дивне відчуття часу. Все наче застигло, але все змінюється щомиті”.
Філософ розмірковував над питанням: “У чому ми відрізняємося від росіян?”
Він впевнений, що всі вони хочуть війни, але при цьому мало хто з них готовий воювати. Українці ж навпаки. Ми не хочемо війни, але ми всі готові воювати. Саме таку думку він наймагається донести до німців (зараз спілкується з журналістами). Поки що не дуже вдається.
Зустріч з письменниками відбувалась у форматі діалогу. Усі охочі могли поставити запитання, яке їх турбує.
Першою проблемою, яку вирішили обговорити містяни була “зміна понять, а саме побажання “мирного неба” стало нести інший сенс”.
Мар‘яну Савку дратують вислови за “мир”, бо це нагадує прорійський слоган. На її думку, нам не потрібен мир такою ціною. Нам потрібна перемога, наші території, час, щоб ми оплакати наших загиблих. Нам потрібен такий мир, при якому на кордонах нашої країни буде найсильніша армія, як мінімум, у Європі.
Також письменницю дратують російські меми з радянських фільмів. Усі ці фрази, які українці використовуємо у своєму мовленні, нав’язані росією спеціально. Це те, чого ми маємо позбутися.
“Українці мають зрозуміти, що зараз їхній історичний час”, – наголошує Мар’яна Савка.
Наступним питанням стало: “Чому російська культура називає себе “великою”?
Вахтанг Кебуладзе відповів чітко: “Бо вони самі себе так назвали. Британська, іспанська та інші нації себе ж так не називають”. На його думку, Україна теж не має створювати національний культ. Наша культура має увійти у всесвітню.
“Тарас Шевченко– це наш Байрон і Гете. Він зробив народну мову літературною, як і ці європейські діячі”, – поділився думками філософ. Він вважає, що пушкін не вписується у світовий тренд поезії романтизму, тому назвати його “великим” точно не можна.
Найбільш скандальним питанням за вечір стало – “питання мови”.
Кілька калушан поділились досвідом спілкування з внутрішньо переміщеними особами, які на їхню думку ведуть себе неправильно. “Якщо вони приїхали до нас, то мають знайомитися з нашими звичаєм, з греко-католицькою церквою, говорити українською, я так вважаю”, – висловила думку містянка.
Письменники зауважили, що мовне питання – абсолютно штучне в Україні.
“Ви виросли на заході країни, ви мали греко-католицьку церкву, українську школу, українську вулицю і народилися з цією мовою. От уявіть, що ви зростали на сході, де у вас з цього нічого немає? Ви ж не станете іншою людиною? Ви ж не перестанете бути українцем?”, – звернулася до містян Мар’яна Савка.
“Вони приїхали не до вас, а до себе. Бо це все одна Україна. Нам потрібно бути обережними з ксенофобією. Коли ми починаємо ділити українців на своїх та чужих, ми допомагаємо ворогу, який є справжнім ксенофобом”, – різко відповів на питання Вахтанг Кебуладзе.
На його думку ми маємо зробити перевагою те, що ми різні. Різні – не поділені на захід та схід, а кожна громада відрізняється від іншої. Київ не схожий на Волинь, а Одеса на Львів. Ми маємо об‘єднатися і у цьому наша сила.
Завершили зустріч письменники думкою, що “українці – кондоцентрична нація, яка живе філософією серця”. Українці – нація добрих людей.
Письменники подарували книги Калуській бібліотеці та підписали примірники, які принесли містяни.
Анна Сірик
