Художниця та її мистецькі таргани: інтерв’ю з Христиною Музичин

Мистецтво існувало завжди. Люди творили попри спеку, дощ, чуму та війну. Часто творили і супроти власного глузду, особливо художники. Однак далеко не завжди творчі можливості митця витікали зі складностей його ментального здоров’я. Часто джерелом мистецького потенціалу художника була його вражаюча уява — глибока, мов кроляча нора з історій про зачаровану Алісу.

Аби дізнатись більше про це, Інформатор поспілкувався з калуською художницею Христиною Музичин.

Привіт, Христино! Розпочнемо з найбанальнішого: який твій улюблений колір і чому?

Чорний. На одних людях речі чорного кольору сприймаються по-королівськи, це навіть притягує, а на деяких — по-буденному чи навіть якось по жалобному. Колір, будь-який колір — як скотч, до якого геть все липне. Також і сутність будь-якого кольору. Всі ці ярлики тягнулися з епохи Середньовіччя і їхня символіка в різних народів мала різні асоціації. На значення кольорів впливали різні фактори: політика, релігія, культура чи власний смак, чи навіть мода!

От, наприклад, ще в давнину, у Римській імперії на похорони вперше почали одягати чорний одяг, а вже потім це перетворювалось в масову моду. У християнській символіці чорний асоціювався з дияволом, білий, як світло, — з Богом. Так було не завжди, бо раніше в східній культурі білий асоціювався з кольором жалоби, а чорний приписувався до нейтральних кольорів, а також — торжества, жіночності та воскресіння. Як можна помітити, мені подобається вивчати значення кольорів.

Чорний зараз дуже актуальний колір, особливо він стильно дивиться в інтер’єрі чи в рекламі. І взагалі, в одязі чорного кольору відчуваю себе, чорт забирай, по-королівськи!

Наскільки зовнішнє середовище впливає на внутрішній світ художника? Як це проявляється в картинах?

Я людина не дуже соціальна. Знайомі люди про це добре знають. Проте я дуже чутлива до того, що відбувається чи відбувалось всюди. Але як саме впливає — не знаю, все це на тонкому підсвідомому рівні проявляється і відбивається на картинах. Часом і найбільш негативні події я можу згенерувати в натхнення і щось написати, коли є біль, яка безпосередньо торкається мене. Це все у відносності. От коли розпочалась війна, то я довгий час не малювала, варто було зупинитись, всю ситуацію переварити, перезапуститись і подумати, чим я можу бути корисною.

Як з ідейною складовою роботи? В тебе зазвичай першою з’являється ідея, а тоді зображення, чи навпаки?

Часом ідей так багато, що я часто завантажую себе задачами, з якими не справляюсь, а тоді чисті полотна стають зіпсутими, але це з технічної сторони. Тому, я живлюсь емоціями і пишу, тут і зараз, бо експромтом получалось написати картину найкраще. Інколи, нехай робота буде недопрацьована, ніж з вигляду втомлена.

Я спонтанно можу надихнутися від безладу на кухні, бо в тому безладі, серед копиці речей я можу побачити щось на зразок колажу, і тоді появляється задумка фону із тих кольорів. А ще було так, що уві сні я побачила мою майбутню картину. В ній мені запам’ятався настрій і кольори, сюжет і зображення були розмиті.
Коли працювала над серією картин в стилі НЮ, то дуже довго гналась за обличчям натурщиці, яке саме пробіглось в моєму образі.

Наскільки сильною є твоя емоційна прив’язаність до власних картин?

Коротко про мою емоційну прив’язаність до картин: люблю свої роботи наче мама своїх дітей.

Назви свій топ-3 художників усіх часів.

Ієронім Босх, Анрі Тулуз-Лотрек, Еліс Ніл.

Ці троє художників не просто зацікавлювали мене своєю творчістю, мене більше захоплювала їхня харизма, вдача і життєвий шлях. Десь у їхніх біографіях я любила шукати й певну схожість зі своєю, це навіть добавляло мені певних ресурсів, енергії на сьогодні, так ніби ти підтримуєш зв’язок зі світом мертвих і відчуваєш потребу їхньої присутності сьогодні.

Коротко з біографії про Тулуз-Лотрека. Він походив зі знатного роду воєначальників, полководців, хрестоносців. На нього, як єдиного сина в сім’ї, батьки покладали найкращі надії. Тому роботою фізичною його не виснажували, освіту дали найкращу. Він також вчився верховій їзді, іноземним мовам, ну й над манерами теж працювали. Хоча, в 13 років він отримав травму лівої ноги, а потім через короткий проміжок часу отримав ще й перелом правої ноги і це перелилось для юного хлопця в гірші наслідки, так як кістки його ніг після травм не хотіли зростатись нормально. До 20 років його ноги перестали рости, його зріст сягав 150 см, зате, в якості компенсації, він володів гарним почуттям гумору, сарказмом та мав за плечима гарну освіту. Стосунки із сім’єю в нього погіршились, оскільки його соромився кожен член сім’ї. Можливо, це вплинуло на його характер і середовище, в якому він потім перебував. Але як художнику йому нічого не заважало працювати над картинами. Ще й сюжети виходили досить цікавими та, знаючи його характер, здавались мені комедійними по доброму.

Еліс Ніл або Аліса Неель — американська портретистка, що творила на початку 1930-х років. Вона стала відомою завдяки портрету оголеного по пояс Енді Уорхола із закритими очима. Від народження Еліс вирізнялась надмірною емоційністю. В молоді роки вона часто хотіла покінчити життя самогубством, за що вона періодично лежала в психіатричній лікарні.

Попри трагічність, мене розсмішив один момент з її біографії. За цитатою із книги Бріджит Квінн: “Коли вона вийшла з лікарні, вона першого ж вечора зайшла на батьківську кухню й запхала голову в духовку. Брат знайшов її там зранку ще живою. Спершу він подумав, що це ноги його матері. І доки батько Еліс нарікав на майбутній рахунок за газ, її знову відправили в палату для самогубців.” І тут я собі подумала: як же іронічно це було, що батька більше б вразила не смерть його дочки, а рахунок за газ.

Але, як не крути, вона прожила довго, і саме малювання спасло її від самогубства. Мабуть, звичне діло для багатьох художників. Більшість проходять через депресію, а ще більша частина живе з депресією все життя. Мене в її творчості привернули картини, що виділялись в 50-ті роки бунтарством і ламання стереотипів, вона писала портрети різних людей, що належали до різних субкультур та орієнтації, транссексуалів і т.д. Вона й спілкувалась в більшості з такими, хто вирізнявся в суспільстві. Можливо, вона була небайдужа і хотіла висвітлювати їх на полотнах.

Наступний художник з мого списку — Ієронім Босх. Мені сподобалась картина “Сад земних насолод”, 1515 р.

Це частина з триптиха. Мені вона сподобалась нагромадженням різних деталей, колоритністю і сюрреалістичним сюжетом з дивними звірами і їх роллю в картині. В триптиху художник зобразив життя від початку зародження до смерті і пекла. Але мені подобається не сама релігійна тематика, а його красива майстерність в такій формі все передати. А ви б хотіли собі такі шпалери на стінах вдома?! Як на мене, це круто!  Про Ієроніма Босха мало цікавих фактів, зате, скільки всього можуть розказати самі картини!

Чи виникала в тебе думка, що малювання то не твоє? Якщо так, то як ти з цим боролась?

Щось не з’являлось такої думки в мене. Навіть тоді, коли виникали проблеми, в яких я відчувала себе бездарною та безкорисною. Я проходила через багато труднощів, щоб заявити про себе як художниця, і такої думки навіть не збираюсь собі прив’язувати! Перш ніж моя творчість почала приносити хоч якісь плоди, я працювала й на заводах, за кордоном та в Україні, і, щоб сірі будні повністю не поглинули мене, я себе запалювала на тій думці, як саме я зможу розпоряджатись грошима та вихідними. Вихідні на малювання, а гроші — на художні матеріали.

Життя у творчості — моя субмарина, в якій я переховуюсь, коли мені погано і коли добре.

Чому, на твою думку, сучасне абстрактне мистецтво популярніше за класичний живопис?

Щодо абстрактного мистецтва, то не настільки воно й популярне. Швидше скажу так: епохи міняються, змінюється ритм життя і відносні йому вподобання, смаки людей. Людям подобається бачити щось нове, свіже, таке, що ламає їхню звичну свідомість, і так буде завжди. На зміну абстрактному мистецтву потім прийде щось нове. Класиками і їхній майстерності, наприклад, захоплююсь і досі, особливо, коли вивчала історію, в яких обставинах художники в той час творили, як саме і з чого добували нові барвники для кольорів, як середовище чи політика в державі впливали на твори мистецтва.

Що б ти хотіла побажати художниками, котрі не впевнені в собі?

По-перше, страх і невпевненість — наші вороги, яких потрібно викорінювати! По-друге, необхідно сприймати критику. По-третє, не боятись часом бути в тіні на фоні кращих за себе, це ідеальний мотиватор працювати над собою! Це стосується не тільки художньої сфери.

Моя порада така: впевненість появляється тоді, коли розум наповнений знаннями і коли з’явились добре відточені навички, щоб відчувати себе стабільніше. Не лінуйтесь вивчати ази, добувати скіли. Експериментуйте, щоб віднайти свій стиль, і, важлива нотка песимізму, якщо ви вже думаєте, що відточили свій рівень малювання до рівня Бога — розчарую! У подальшому розвитку потрібно розвиватись ще більше, і все життя пробувати щось нове! Щодо невпевненості, то не варто боятись поділитись своєю творчістю і почути у свою сторону критику, як позитивну, так і негативну. Просто не варто боятись.

Остап Лагойда