Вона – дівчина з Донецька, яка представляє українську культуру закордоном. Її нова книга “12 годин чоловіка” – як подих сучасного мена, який інколи курить і має проблеми.
Інформатор був на презентації і мав честь познайомитися з українською письменницею та громадською діячкою.
Ксенія Фукс – сучасна українка, яка була змушена залишитись жити в Німеччині, адже повернутися в розбитий Донбас у 2014 році означало поставити своє життя та майбутнє під знак питання. Ксенія була без можливості жити в Україні, але при цьому мала неймовірний шанс стати успішною закордоном. Вона вибрала успіх, але на 100% пов‘язала його з рідною Батьківщиною. Хто вона і що вона пише? Правду? Чи може вигадки?
Ксенія Фукс під час презентації зачитала уривок зі своєї книги.
13 серпня письменниця презентувала свою книгу “12 годин чоловіка” в калуському Хабі “93”. Ця книга – 2 частина її двології. Перша ж вийшла у 2020 році під назвою “12 сезонів жінки”. Цифра “12” фігурує в обох назвах і, звичайно, абсолютно не випадково.
“У книзі “12 годин чоловіка” все зав’язано на біблійських алюзіях, адже 12 – це сакральне число і апостолів теж було 12. Все пов‘язано з цим. У книзі-попередниці “12 сезонів жінки” – цифра 12 асоціюється саме з місяцями в році. Навіть імена героїнь новел співзвучні з назвами сезонів — Леся з листопадом, Вероніка з вереснем”, – розповіла калушанам Ксенія Фукс.
Обидві її книги це збірка новел, в яких живуть реальні герої. Зі слів авторки, кожна історія документальна на 80%. Герої на сторінках зіштовхуються з сучасним світом і кожен намагається перемогти свою проблему. Звичайно, тема війни, яка така болюча для авторки, теж там є.
На відміну від першої книги, другу було написати важче. Ксенії Фукс довелось навіть шукати протитопів своїх героїв у Тіндері. Як виявилось знайти секс було легше, аніж відкрити “скриньку Пандори” у душах чоловіків. Проте Ксенії все ж таки вдалось відшукати тих менів, про яких ви зможете прочитати на сторінках її книг.
Ксенія пише і вірші, проте не вважає їх чимось серйозним:
“Поезія – це експромт, це мить! А прозовий твір – це полотно, над яким ти працюєш, працюєш і працюєш. Ти вже ненавидиш цей твір, але все одно працюєш”.
Так само усердно, як працювала над цієї книгою, авторка працює на Україну. Точніше над тим, щоб про українську культуру знали всі німці, а краще й весь світ.
У Штутгарті вона разом із своїми друзями створила громадську організацію “Українське ательє культури та спорту”. На початку повномасштабної війни вона займалася волонтерською діяльністю, щоб максимально закрити всі потреби українських військових. Зараз вже громадська організація повернулась до своєї першочергової місії — популяризації української культури. Нині готуються до масштабного кінофестивалю.
Калушани купували книги та отримували екслюзивний підпис мисткині. Зібрані кошти з продажу підуть на допомогу українській армії.
“Я 24/7 працюю на Україну”, – говорить авторка, маючи на увазі всі 14 років прожиті закордоном. Адже, не обов‘язково бути на цій землі, щоб зробити її відомою та успішною.
Життя, як і поезія, це мить. Саме про це її книги, в яких герої боряться з анорексією, булінгом, війною, депресією… як і ми, реальні люди. То можливо ви знайдете мить, щоб прочитати про них, тобто нас?
Анна Сірик
Олег Вітковський
