Як вже повідомляв Інформатор, у Юрія Іздрика сьогодні велике свято — 60-й день народження. Проте не всі знайомі з його творчістю, а особисто — так більше. Тож ми допоможемо вам надолужити це дистанційне знайомство.
Поки пам’ять і розум вимивало дощами і вітром, 16 серпня 1962 року, маленький Юра придумав себе з міцного чаю і медової кави. Народження сталось у місті Калуші, тож пан Іздрик виріс справжнім калушанином. У школі полюбляв математику і літературу, вчився із захопленням, наче від хвилинного шелесту уст.
Взагалі, шкільні та університетські роки Юрія — це проєкція термодинаміки. Він встиг вивчитись на механіко-технологічному факультеті, побути і рок-музикантом, і аматорським актором, і Бог зна ким ще. Він не спішив, жив яскраво, не тужив за пройденими кроками, бо скільки б часу не залишилось, завше буде забагато.
Далі — робота інженером в Івано-Франківську і Калуші, а ще — початок цілеспрямованої творчості. З 1990 року, у співпраці зі знаним літератором Юрієм Андруховичем, Іздрик видає журнал “Четвер”, який увібрав у себе пропрацьовані образи і постмодерні метафори автора, що завирували у, здавалось, нескінченну поезію людських рис. У цьому була глибина “станіславського феномену”: за що не візьмешся — вузлів плутанина.
У 90-х Юрій Іздрик встиг побути й абстрактним художником. Його картини збурюють увагу, наче їхні сюжети написані тонкими й невидимими нитями. Зображення ті важко надибати деінде, окрім як у давніх виставках, залишки яких блукають мережею, та у приватних колекціях західних поціновувачів непізнаваного. Вдихаючи повітря незалежної України, пан Іздрик не припиняв творити.
У вогнях та у бенгальських блискавках з’явився magnum opus нашого дорогого творця — роман “Воццек”, виданий у 1998 році, який справив непідробне враження у широкого загалу. Цей твір мокрий і драглистий, снами охоплений, гідний і високий, впертий і проривний, розкішний, мов орхідея.
Відтак Юрій Іздрик працює над картиною світу без зупину. Секунди минають, а наш сьогоднішній митець створював прозу, поезію, мистецтвознавчі статті, есеї та, що найголовніше, образ вільної людини, який врізався у наші мізки, розцвітаючи цукровою ватою.
У цей місцями сонячний, місцями дощовий, місцями тривожний день пригадайте творчість шановного іменинника, діліться нею з навколишнім світом, вдихніть повними грудьми, якщо досі його не знали, та збережіть в собі те, що ніяк не вдається назвати.
Остап Лагойда
