Калуш До сайту

“У мене депресія” — три історії про прийняття та боротьбу з хворобою

Остап Микитюк

Депресія — одна з найбільш недооцінених хвороб людства. Хтось каже, що це звичайні пригнічення, сум, бентега, журба, туга, печаль, розпука, гніт, відчай, але… ні, це хвороба, яка щороку вражає понад 300 мільйонів людей, сильно погіршує їхню якість життя і працездатність, а також може призвести до суїциду. Багато людей які пережили або досі переживають депресію ходять поміж нас, борються з нею або вчаться з нею жити.

Троє людей, поділилися з Інформатором своїми стосунками з цим ментальним розладом відповівши на три питання:

Відповіді, на диво, вийшли доволі життєствердними.

На прохання інтерв’юєрів та в цілях безпеки ми змінили імена.

“Я не хотіла жити. І підлітковий вік на той момент вже минув. Були дні, коли все було “Окей” і здавалось, що я просто придумую собі поганий настрій, а потім наставали тижні, коли я не могла змусити себе вставати з ліжка. Небажання жити, бачити людей, виходити з дому і все таке лише посилювалось. Просто в один день я пішла до психотерапевта і він поставив мені діагноз “депресія” у затяжній формі.

Я не назву це боротьбою. Це лікування і виживання, бо антидепресанти й постійні зустрічі з психотерапевтом мені погано допомагали. Адже вони дають результат, якщо ти знаходишся хоча б нейтрально емоційнім середовищі, а я вчилась в університеті, де постійно чула: “Ти – лайно!”. Два рецидиви, купа витрачених грошей і дуже багато сліз. А ще постійні фрази людей “ой, в тебе просто осіння хандра”. Коли в тебе депресія, ти, неначе в закритій кімнаті, в яку сам себе посадив. А лікування — це відкривання дверей, ключ від яких, завжди був у твоїй кишені.

Зараз почуваюсь дорослою. Після такого досвіду все бачиш по-іншому, відчуваєш по-іншому і сприймаєш теж по-іншому”.

Христина, 22 роки

“Я втратив змогу концентрувати увагу на роботі. В моєму ремеслі це ще та скалка в дупі. Агресія, апатія і загалом в такі дні в голові дуже добре чувся вигук “все пропало, кінець, завіса”.

Самолікування може бути шкідливим, ось воно таким і було. Я не лікував депресію, а виключно баг з фокусом уваги через що плавно і міцно сів на наркотичні засоби. З фокусом уваги це трішки допомогло, але коли таблетки закінчились то стало ясно що я вже трішки наркоман. Загалом рішення з цією дофаміновою втіхою дуже підступні. Тішиш себе круасанами й кавою з молоком, але все вертається назад. Це як фарбувати паркан 60-им шарам фарби ігноруючи що наносиш ти це не по рівній поверхні, а по 59-му лущеному залишку попередніх малярів — рішення тимчасове.
Все ж побороти це все допомогли спорт, відпочинок, улюблена справа і підтримка близьких людей.

Зараз ще є якісь залишкові речі, але загалом тішить, адже велика частина шляху позаду. Зараз краще, тому що ти вже розумієш що чому і звідки. Знаєш через що ти потрапив у той стан і відповідно маючи голову на плечах знаєш що робити аби знову не потрапити на ті ж граблі.
Пройшовши цей шлях взагалі здається що отримав для себе зміни в хорошу сторону. Звісно не найкращий спосіб, але як є. Змінились цінності, пріоритети, страхи і якась життєва філософія. І це логічно, ти мусиш змінюватись, бо попередній порядок речей тебе привів не в найкращі дні свого життя”.

Ігор, 33 роки

“Не пам’ятаю як точно було з найпершим разом, коли я відчула, що щось не так, але для мене був найпоказовішим той випадок, коли я попросила подругу відвести мене до психіатрині, бо мене турбували дуже нав’язливі суїцидальні думки, а я насправді не мала цього на увазі, хоча жила з хронічною депресією роками й це був ледь не звичний для мене стан. Я так хотіла, щоб мені просто стало легше. Я зверталась до психіатрів/инь і психотерапевток, змінила декількох спеціалістів/ок. Загалом від мого першого звернення, купи аналізів, різних схем психофарми, сотень сеансів психотерапії, декількох діагнозів, які зрештою не справдились – минуло 5 років і я нарешті відчуваю себе психологічно здоровою. Це відчуття розчулює мене ледь не до сліз, я пам’ятаю як відчула себе добре вперше, я тоді ще подумала: «Невже психологічно здорові люди так себе і почувають?» – бо я мала пересторогу щодо того, що це рецидив (мені ставили біполярний розлад в якийсь момент), але минув тиждень, а за ним місяць, за ним пів року, а мені було норм. От вже минув рік і я надзвичайно рада в цьому бути, я відчуваю коливання то вниз, то вверх, відчувати сум і бути втомленим деякий час нормально. Зараз теж не дуже прості часи, але попри все я не відчуваю того фаталізму, який був мені притаманний в депресії, зараз я відчуваю, що так, важко, але немає нічого такого з чим би я не могла справитись, адже в мене є я і здатність просити про допомогу”.

Ірина, 29 років

Загально відомо, що кожен шостий на планеті хоча б раз в житті переживав депресивний епізод. Також статистика підтверджує той факт, що жінки майже двічі частіше страждають на депресію на відміну від чоловіків. Що найсумніше — тільки двоє з п’яти людей, що страждають на депресію, залежності чи тривожність, шукають лікарської допомоги.

Ця хвороба може мати м’яку, середню і тяжку форми. В понад 50% випадків депресивні епізоди мають здатність повторюються, особливо якщо їх не лікувати. Крім клінічної депресії є й інші стани, що мають подібну симптоматику. Наприклад, депресивні періоди бувають при біполярному порушенні.

“Симптомами депресії можуть бути постійний тривожний, пригнічений чи спустошений стан, дратівливість, почуття провини, нікчемності й безнадії, втрата інтересу до колись улюблених занять, втомлюваність і відсутність сил, уповільнені рухи чи мова, або навпаки, неспокій, нервова непосидючість, складність у прийнятті рішень, погана концентрація уваги, забудькуватість, зміна харчової поведінки (переїдання чи відмова від їжі), проблеми зі сном (безсоння, ранні підйоми, нездатність встати вранці), небажання виходити з дому, болі в різних частинах тіла та суїцидальні думки. Ці симптоми навряд чи трапляться одночасно в окремо взятої людини” — ділиться у своєму блозі Уляна Супрун, колишня виконуюча обов’язки Міністра охорони здоров’я України.

Якщо ви підозрюєте у себе депресію — не ігноруйте це.
Якнайшвидше зверніться до сімейного лікаря. Лікар має перевірити, чи не викликані ці симптоми порушенням роботи щитоподібної системи, чи немає супутніх хронічних хвороб, чи анемії, і направити за потреби до фахівців, що надають спеціалізовану медичну допомогу та/чи психотерапевта.

Остап Микитюк