Цьогоріч День українського кіно святкують сьогодні, у суботу, 10 вересня. Офіційно день відзначається з 1996 року, але феномен українського фільму набагато давніший. З часом змінюються не лише фільми, а й способи їхнього перегляду.
Поринає в український кінематограф Інформатор.
Мистецтво створювати кінострічки пройшло в Україні довгий і тернистий шлях: від ранніх документальних зародків, через радянський соцреалізм, підпільні національні шедеври, і до модерного жанрового кіно.
Пропонуємо вам стрибнути крізь епоху та подивитись, як український кінематограф мінявся, обростав символами, черпав натхнення із самісінької глибини. Інформатор не розповідатиме про сюжети, бо теми все такі ж актуальні.
- “Тіні забутих предків” (1965), реж. Сергій Параджанов
Незрівнянний шедевр українського кіномистецтва, що став невід’ємною частиною нашої національної спадщини. Екранізація відомого твору Михайло Коцюбинського наповнена тонною українського побуту, класичними карпатськими сюжетами, автентичною візуальної та музичної атмосфери. Не слід забувати, що фільм вийшов у складний політичний час, коли репресії проти інтелігенції знову почали набирати обертів, і українська культурна еліта не стояла осторонь. Справжня Стусова епоха. Втім, Миколайчукова також, бо саме з ним пов’язують найбільші екранні твори українського мистецтва тих часів.
- “Тигролови” (1994), реж. Ростислав Синько
Геніальний фільм, що зберіг візуальні традиції українського кінематографа, однак увібрав у себе тріумф національної незалежності та проявився у цілковитій ідеологічній свободі. Гостра критика радянщини і російщини наповнила українські кіностудії і створили тимчасовий вектор розвитку, який обірвали ринкові потреби вже наступного десятиліття. Перед цією картиною, у рік проголошення незалежності вийшов ще один важливий фільм — “Голод-33”, що також повторював знайоме зображення і просяк антирадянським духом.
- “Мої думки тихі” (2019), реж. Антоніо Лукіч
Модерна трагікомедія, гідна європейських фестивалів незалежного кіно. Прекрасне поєднання сучасних світових тенденцій з локальними, знайомими усім українцям особливостями остаточно підтвердило доєднання української кінокухні до міжнародного ринку візуального мистецтва. Чи буде вектор розвитку українського кінематографа саме таким — покаже час.
Найважливіше для розвитку вітчизняного мистецтва — підтримувати його копійкою чи коментарем, і ми знаємо, де це можна зробити легально:
Віримо, що Україна успішно увійде до європейської сім’ї націй, тож ми маємо почати виховувати у собі доброчесність та повагу до чужої праці.
Остап Лагойда
