13 вересня 2022 року помер видатний французький режисер, критик та сценарист мсьє Годар. Його творча персона варта значної уваги, тож давайте йому її надамо.
Розповідає Інформатор в екстазі від естетики Франції минулого сторіччя.
Неперевершений Жак-Люк Годар народився… А чи справді він хотів, аби ми розгляди його як мистецьку натуру через призму біографії, беззупинного ритму життя, що припав до ока папараці та газет? Чи може саме у його творах проявилась його душа, його дух справжнього француза, нащадка великих революцій, уособлення свободи, рівності, братерства?
Замість одягу, страв, міст, коханок, кохання, улюблених квітів та кольору плитки у ванній мсьє Годара, пропонуємо поглянути на думки, які він висловлював губами своїх персонажів: депресивних парижанок, граційних інтелектуалів, фатальних жінок та кремезних вояків.
“Ми контролюємо свої думки, які нічого не означають, а не свої емоції, які означають все”, — “Чоловіче — жіноче”, 1966.
“Чим більше ми говоримо, тим менше значать слова”, — “Жити своїм життям”, 1962.
“Ми ховаємось, як слони, коли вони щасливі”, — “На останньому подиху”, 1960.
“Зараз людину заспокоює вже не присутність Бога, а відсутність Бога. Це дуже дивно, але правда”, — “Зневага”, 1963.
“Я вирішила більше ніколи не закохуватися. Це огидна звичка!”, — “Безтямний П’єро”, 1965.
“Мати совість означає бути відкритим до світу”, — “Чоловіче — жіноче”, 1966.
“Якщо до 8 ти не посміхнешся, я тебе задушу. Ти така боягузка, я впевнений, що ти посміхнешся”, — “На останньому подиху”, 1960.
“Я ж казав тобі, що втеча — це нездійсненна мрія”, — “Жити своїм життям”, 1962.
“Очевидно… Слова смішні… Вони завжди означають протилежне. Ми говоримо «очевидно«, коли речі зовсім неочевидні”, — “Безтямний П’єро”, 1965.
“Щоразу, коли я чую слово «культура«, я дістаю свою чекову книжку”, — “Зневага”, 1963.
Остап Лагойда
