Жінка щодня чекає вісточки з війни від своїх “кровиночек”. Усі чоловіки були учасниками Майдану, а зараз пішли воюють на фронт добровільно.
Розповідає Інформатор з посиланням на “БукІнфо”.
Мати захисників, Євдокія Терен живе на високогір’ї селища Путила. Її будинок – найвище на горбі. Її будинок – найпомітніший. На даху майорить жовто-блакитний прапор, неподалік пасуться дві корови, 15 овець та видніється невеличкий ставок, де господиня планує розводити рибу.
“Я б теж пішла воювати! Та ніхто не бере”
Євдокії Терен – 85 років. З рівною осанкою та бадьорим голосом запрошує на обійстя будинку. Тут вона живе з дочкою. Сумно й не гамірно. Бо ще недавно подвір’ям бігали малі діти.
“Сім місяців у мене жили мої рідні з Херсона, Нової Каховки, Києва, – каже Євдокія Терен. – 14 людей усього. Все їм давала. Поралася. Було весело нам і затишно. Але що казати, вони ж люди городські. Тут у мене Інтернет поганий. Тож поїхали. А в Києві – чергові обстріли… Хай би ще гостювали в баби”.
Ракетні удари, артобстріли, бої на нулі… Це все, через що пройшли діти пані Євдокії. Всі жахіття війни ця чимала родина відчула на собі.
Пані Євдокія запрошує зайти до хати. На великому столі розкладені родинні фото та видніється медаль матері-героїні. 15 дітей народила та виховала жінка.
“Маю сім синів, вісім дочок, 29 внуків та 42 правнуки, – каже жінка, з гордістю розгортаючи на ліжку великий паперовий плакат. – Ось, погляньте, це мій родовід. Виготовили його ще в 2017 році. Відтоді додалося й онуків, і правнуків”.
Жінка пропонує переглянути родинні фото. Найпершою дістає світлину своїх дітей на батьківському обійсті. Всі щасливі та усміхнені.
“Отак, щоб усі разом, то лише сім разів з’їжджалися до батьківського дому, – розповідає пані Євдокія, бережно розправляючи кутики фото. – Бо ж постійно усі в роз’їздах, справи. А я, мати, молюся за кожну свою кровиночку і виглядаю на порозі хати”.
Чимало світлин – з чоловіками у військовій формі.
“Всі мої семеро синів служили в армії. Мій дід помер на війні 1917 року, – з гордістю розповідає жінка. –Ми – родина, що завжди захищала й захищатиме рідну землю. Як треба, то мої сини завжди в строю”.
– Та я б сама пішла воювати, – каже Євдокія Терен.
– Ви? – перепитую.
– Так, я! Тепер пішла би, – продовжує жінка. – Ото, як є, пішла би. Та ніхто вже не бере. Шкодую, що коли були події Майдану, в Київ не поїхала. А всі мої сини тоді були там від першого й до останнього дня. Молодший Ванька вивозив тіла померлих героїв. Казав: “Мамко, тут чорніється від померлих”. Я ж вимолила тоді в Бога життя всім своїм синам.
В перший день повномасштабного вторгнення Євдокія Терен повісила на хаті український прапор. А четверо її синів записалися добровольцями.
“Нічого не казали, а пішли воювати. Отож, Іллюша та Вася пішли першими. Служили разом. Далі – Коля та Юра. Вони також разом на війні. За ними ж подалися у війська мої внуки Андрійко та Сергійко. То ж живуть аж у Херсоні, – каже бабуся. – А, почувши, що вуйки пішли воювати, й собі записалися в ряди української армії”.
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com.
