Калуш До сайту

“Я нічого не вартий”: що таке “синдром самозванця” та як його позбутися?

Остап Микитюк

Кожен з нас час від часу зупиняється й озирається, задаючи собі питання: “що я роблю?”, “чи вартий я того, що маю?”, “можливо, хтось заслуговує на успіх більше за мене?”. Якщо у вас часто зринають ці питання в голові, то не виключено, що у вас може бути “синдром самозванця”. 

Інформатор вирішив розібратися, що з це за синдром і що з ним робити.

Вперше цей термін був використаний у  1978 році у статті двох психологинь Пауліни Кленсі та Сюзанни Аймс. За їхнім визначенням “це болісна невпевненість у собі, яку постійно або час від часу можуть відчувати навіть успішні та відповідальні люди“. А самозванець — це той внутрішній голос, який нашіптує нам: “Мій успіх не такий вже й цінний, це просто випадковість”, “Я не заслуговую на похвалу”, “Кожна моя помилка — жахлива”, “Є справжні профі, а я не з їх числа”. У людей, які страждають на синдром самозванця, самооцінка й оцінка компетенцій переплітаються. Низька самооцінка заважає насолоджуватися заслуженою похвалою і змушує знецінювати свої професійні здобутки та вміння.

Інша психологиня, Валері Янг, продовжила досліджувати цю тему й розділила людей, схильних до цього синдрому, на 5 типів:

Перфекціоністи — люди, які ставлять завищені вимоги до себе і своєї роботи, і в результаті майже ніколи не бувають задоволені результатом. Найменший промах — і вони почуваються невдахами.

Генії —  У дитинстві легко і просто досягали успіху. А коли, подорослішавши, були змушені докладати чималих зусиль, щоб отримати результат, розчарувалися в собі.

Експерт — люди, які не беруться за справу, досконально не вивчивши все підґрунтя, всю інформацію, яка є в наявності. Постійно навчаються і все одно вважають себе некомпетентними, недостатньо розумними.

Одинаки — ті, хто роблять все самотужки, не вдаючись ні до чиєї допомоги, не питаючи поради. Думають, що інакше це буде свідченням їхньої некомпетентності.

Супермени/супервумен — цей тип суперуспішний у всіх сферах — у кар’єрі, у відносинах, на відпочинку, у спорті. І заради цього вони працюють більше за інших. Якщо ж хоч у чомусь їх спіткає невдача, думають, що це через їхню неспроможність.

Існує також 8 основних ознак за якими можна розпізнати у себе “синдром самозванця”:

Інформатор поспілкувався на цю тему з психологинею та проєктною менеджеркою Спільноти Психологів Калуша — Христиною Бідонько.

Багато експертів (психологи, психіатри) діляться на два табори. Одні вважають, що у цього синдрому немає психологічного підгрунтя, інші ж кажуть, що це складні процеси, які беруть початок в глибинах свідомості й з’являється через певні життєві ситуації. Що думаєш про це ти — до якого табору віднесеш себе?

Справді, чогось такого як “синдром самозванця” немає у жодному міжнародному класифікаторі психічних розладів. Однак ситуації, коли люди почувають себе ошуканцями, пояснюють всі свої досягнення виключно зовнішніми факторами, — реальні. Причиною цього можуть бути розлади пов’язані із депресією, тривожністю, травмами тощо. Тож мені є ближчим підхід другого табору.

Чи є якісь швидкі рішення, чи лайфхаки як позбутися синдрому самозванця? Чи все ж таки варто прийняти це в собі й страждати від цього?

Швидких рішень чи лайфхаків в психології в принципі немає. Психіці потрібен час, щоб деструктивне сприйняття себе змінилося на корисне. Найкраще — звернутися по допомогу до професіоналів. Таким сигналом, що пора, може бути ситуація, коли друзі тобі кажуть “Слухай, ти молодчина, ти стільки всього зробив”, а ти відмовляєшся в це вірити.

До яких негативних наслідків може призвести синдром самозванця?

“Синдром самозванця” це радше наслідок, ніж причина. Відтак відповідь на це питання може бути така ж, як при депресії чи, скажімо, тривожності.

Як перемогти синдром самозванця? 

Для початку варто оцінити для себе — це приносить вам користь чи шкоду? Насправді “синдром” може бути й корисним. З одного боку, він стримує наш розвиток і нові досягнення. Але іноді синдром самозванця підштовхує нас рухатися вперед і доводити собі та іншим, що ми на щось здатні.

Ділимося п’ятіркою (хоча їх набагато більше) порад, які допоможуть вам боротися з “синдромом самозванця”:

“Синдрому самозванця” позбутися важко. В боротьбі з ним потрібні мета й системність. Свою кінцеву мету варто описати дуже детально. Наприклад: ви хочете навчитися говорити на камеру, менше боятись, спокійніше працювати, проявляти більше творчості, більше радіти життю та роботі.

Для початку, що правда, потрібно її “привласнити”. Оскільки при “синдромі самозванця” зовнішні оцінки не спрацьовують, потрібно починати із себе. Якщо ми себе постійно сваримо — немає мотивації старатися, бо ми все одно будемо незадоволені.

Ви повинні чітко усвідомлювати, у чому ви спеціаліст, а у чому — початківець, і відчувати, де ви знаєте багато, а де — недостатньо. Це допоможе правильно себе оцінювати й розуміти свої сильні та слабкі сторони. Подумайте, що, на думку ринку, важливо вміти такому професіоналові, як ви? І як та де цього навчитись?

Варто розуміти, що насправді зовсім небагато людей будуть пам’ятати про ваші провали (можливо, взагалі ніхто).
Ми часто вважаємо, що наші невдачі коштуватимуть дуже дорого. Проте, дуже рідко таке відбувається насправді. Більшість наших помилок не такі фатальні, як нам здається, і їх цілком можна виправити.

Бо є ще й процес. А ми часто оцінюємо себе виключно за результатами.
Цей шлях може бути довгим, цікавим, часом це результат роботи цілої команди. Навчіться радіти не тільки, коли мети досягнуто, але й насолоджуйтесь процесом досягнення. Адже він несе в собі набагато більше енергії та драйву, він сповнений відкриттів та маленьких перемог.

Якщо ж ви самотужки не можете перемогти цей злощасний синдром — зверніться до психолога. Він допоможе виявити коріння вашого стану, що його сформувало. А це знання — потужна зброя.

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com.

Остап Микитюк