Науковиця Ірина Ігнатенко розповіла про минуле нашої нації. Як жили наші пращури? Які звичаї поважали? Яке було їхнє інтимне життя та, коли починалось? Про це та не тільки — у матеріалі.
Інформатор ділиться цікавим інтерв’ю з науковицею Іриною Ігнатенко, яка вивчає записи етнологів 19 століття, від “Очманіти”.
Інтимне життя пращурів – тема ніби не серйозна, але вона має практичну цінність. Знання того, як насправді жили наші пра-пра-прабабусі, допомагає усвідомити, що сьогодні ми маємо значно більше можливостей реалізувати себе: в роботі, в особистому і громадському житті.
“Насправді наше теперішнє життя є набагато легшим і кращим. Коли ти це усвідомлюєш, це знання робить тебе щасливішим”, – наголошує етнологиня.
УСНА УКРАЇНСЬКА КАМАСУТРА
– Тема інтимного життя тісно пов’язана з гігієною. Як до неї ставилися в українському селі, як часто милися?
– Голову мили приблизно раз на тиждень, причому милом не користувалися, це вважалося панською вигадкою – в основному для гігієни застосовували розпарені трави. Обов’язково мили ноги щодня, особливо після поля, огороду. Могли помити, якщо вважали за потрібне, певні частини тіла, але милися повністю точно не кожен день. Згадаємо всім відомий анекдот: “Дівчата, де ви миєтеся? В річці. А зимою? А скільки цієї зими”.
Взагалі, сучасні українські жінки надчисті у порівнянні із пращурками. Засобів гігієни тоді не було, трусів також не було, під час місячного жінка носила на собі кілька сорочок та й все. Деякі речі, що їх мені розповідали, навіть в голову не вкладаються. “Ну а що, каже, отак підтерлася і пішла. Інколи ця сорочка вже аж коржом бралася”. Плям можливо було і не видно, бо там був шар з кількох сорочок, потім – спідниця, запаска. Але не одна бабуся мені розповідала, що про місячне вони дізналися, побачивши, що у матері кров тече по нозі. Мовляв, спочатку думали, що то вона серпом порізалася чи шо.
– Чи були якійсь пестощі, чи з огляду на те, якою була тодішня гігієна, все відбувалося, швидко і примітивно?
– Щоб про це говорити, треба мати джерела, а джерел в нас майже нема, тому що коли в 19 столітті наші етнологи зацікавилися народом, вони, будучи представниками інтелігенції, дуже часто народ ідеалізували, романтизували і не змогли прийняти людей такими, якими ті були насправді. Вчителі, священики, освітяни, які ходили в народ, не ставили таких питань, або соромилися про таке питати, а якщо люди самі розказували, вони це зі своїх оповідань викреслювали як непотрібне.
Але, якщо вивчити сороміцький фольклор, там прописано і розписано всі види сеkсу – і класичний, і оральний, і анальний. Такі пісні співали під час Комори і скоріш за все, це був усний посібник молодим, що і як треба робити.
Насправді українські селяни не були ані цнотливими, ані розпусними, вони були частиною природи. Бабусі старшого віку розповідали про сеkс дуже просто – я червоніла, а для них це звичайна частина життя. Наприклад, питаю в бабусі: як раніше могли запобігати вагітності? “Ну а як, – відповідає вона мені. – Жінка могла запобігтися – це вже тільки від нього залежало. Якщо вже він тебе любе, не хоче тобі вже більше дітей робить, то він не в тебе, у бік, у шматочку“.
– А де подружжя займалося сеkсом? В хаті ж вночі повно людей, всі сплять покотом, а вдень працювати треба
– Як одна баба казала “хто де на кого напав”. Хто у лісі, хто на сіні, хто біля річки, тут вже хто як приподоблювався. Сучасне наше “нудно і класично – в ліжку” для наших предків було б великою романтикою.
Сороміцькі кахлі івано-франківського художника Сергія Григоряна
БИТА НЕ БИТОГО ВЕЗЕ
– Як ставилися до перелюбу?
– Офіційно – ставилися погано. Суспільство більш-менш прощало такі стосунки, якщо була велика різниця у віці, наприклад, він старий, а вона молода і заводить собі любаска. Головне було не робити скандалів, не кидати сім’ю.
В інших випадках, якщо зраджував чоловік, вважалося, що жінка дружина має змиритися з цим, просто не помічати, не докоряти і не скандалити. Такі жінки вважалися мудрими.
Жінці так як чоловіку перелюб не прощали. Набити невірного чоловіка дружині було фактично неможливо, в той час як він її за перелюб бив. В піснях народна мораль навіть закликає, вустами невірної жінки, що “як чоловік був добрий, то взяв би нагайку і мене б набив. А так я собі п’ю-гуляю, на хлопців моргаю….”.
– Тобто в нас було типове патріархальне суспільство? Ми жили за Домостроєм?
– Абсолютно.
– Чоловікові можна було бити жінку за будь-що?
– Це засуджувалося, але важелів впливу на чоловіка фактично не було. Могли втручатися вже коли він вже дуже забивав, кожен день – тоді його могли на якійсь час кинути в холодну. Але все одно він потім повертався в родину, до старого. Батько і брати за цю жінку заступитися не могли, бо вона своїй родині фактично не належала. І залишалося отак все життя терпіти. Безпеку жінці ніхто не гарантував і є цитати про випадки, коли бив-бив, скалічив і вона зрештою померла від тих побоїв.
Суспільство виправдовувало фізичне насильство чоловіка над жінкою і навіть виправдовувало в двох випадках: якщо вона була невірною чи ледачою. Бути ледащою для української жінки був великий гріх і нормальний чоловік мав її за це побити. “Люби як душу – труси як грушу”, або “Б’є – значить любить”, тобто він не байдужий
Жінка мусила виконувати всю роботу по дому, займатися рукоділлям, глядіти за худобою, доглядати дітей і чоловік не мав їй допомагати. Якщо він жалів дружину, допомагав їй, народна мораль це висміювала. А в жінок було багато щоденної марудної роботи, набагато більше ніж в чоловіків
– Завжди вважалося, що це – ₚосійське, а українки мали більше поваги від чоловіка…
– Наш патріархат був значно м’якішим порівняно з ₚосіянами. Українка порівняно з ₚосіянкою була господинею в своїй хаті, вона все життя не належала свекру і свекрусі, які їй товкли. В українок була материзна – частина майна її батьків, цією частиною чоловік та його родина не могли розпоряджатися без її дозволу.
– А взагалі дружина мала право витрачати гроші на свій розсуд?
– Вважалося, що якщо жінка пішла на базар і продала городину, яку вона ростила, ніби ці гроші вона не має чоловікові віддавати і витрачає їх на власний розсуд. Але знову ж таки є цитата, якщо вона продасть щось більше сама, наприклад пів мішка зерна, то може від чоловіка “по морді отримати”. Тобто копійки могла витрачати, а більш-менш серйозними грошима не має права розпоряджатися.
“Я ТІЛЬКИ ЖИТИ ПОЧИНАЮ. НА ПЕНСІЮ ВИХОДЖУ”
– Розлучення можливе було? В яких випадках це дозволялося?
– Наприклад, якщо хтось із подружжя втрачав розум і ставав непридатним для сімейного життя. Або коли чоловік не міг виконувати інтимні стосунки і подружжя не мало дітей. Але і тут жінці було не так просто отримати розлучення, бо її залякували його родичі, били.
Я читала відповідні судові справи. Наприклад – жінка терпіла 18 років перш ніж подати на розлучення. Чоловік її позбавив цноти пальцями, а провести статевий акт всі ці роки не міг. Батьки його знали про це і вважали, що йому пороблено, тягали по знахарях, нічого не допомагало. Був огляд лікаря і церковний розгляд справи, зрештою їх розлучили, їй дали дозвіл на повторний шлюб, а йому заборонили, бо “его тайный уд приведен в такое состояние, что не способен к деторождению”.
Можливо, що ці чоловіки, в яких все працювало, але вони все одно не могли спати з жінкою, були гомосексуалами. Але знову ж таки, інтелігенція, яка робила етнографічні дослідження, про таке в селян не питала і тому матеріалу на цю тему взагалі нема. Знаючи правила традиційного суспільства, навіть якщо хтось мав такий вроджений потяг, на практиці це зреалізувати було дуже важко. Люди можливо і не розуміли, як може чоловік з чоловіком, бо навіть в сороміцькому фольклорі є “Х..й п..ді моргає, а на х…ї не поглядає, бо там дірки немає”.
– До якого віку тривало статеве життя?
– Статевим життям починали жити рано, в 15-18 років і рано мали за правилами його припиняти. Вважалося, що якщо вже в твоєї дитини, сина чи дочки народжується своя дитина, тобто ви вже баба і дід, то вам вже і сеkсом займатися не личить. Якщо в 17 народилася в них дитина, і в 17 ця дитина так само народила, то в 34 вони вже баба і дід. Їм вже непристойно було навіть спати разом. А якщо вони продовжували жити статевим життям, з них сміялися, мовляв, ніяк дід із бабою не можуть заспокоїтися. Дітей, в цьому віці народжених називали бабичами.
– Важко таке уявити. Зараз в 35 років людина в зеніті свого життя, в тому числі сексуального.
– Можливо для деяких жінок це завершення тоді було і бажаним, бо до 30 років вона вже була настільки втомленою від тих постійних пологів, що можливість більше не народжувати і не спати з чоловіком була за полегшення. Тоді для жінки статус баби був найвищим, вона могла бути моральною цензоркою, виконувати обряди, головувати на деяких заходах, а після менопаузи ще й знахарювати, приймати пологи.
Але знову ж таки, згадуючи сороміцький фольклор, ніде не буде сказано, що хлопець дівчину, чи чоловік жінку. Завжди це дід і баба. А це ж були люди до 40…
– І до якого віку тоді доживали?
– Жили в середньому до 70-80 років. Люди були виснаженими купою роботи і хворобами і крім того – вважалося, що треба вчасно померти.
Існували певні рамки: народився, охрестився, одружився, народив дітей, помер і все треба було зробити вчасно, в чітко визначених рамках. Плюс-мінус якесь відхилення і людина випадала із усталеного нормативного життя, ставала маргіналом і опинялася на задвірках суспільства
Наприклад, якщо ти дожив до 100 років, то ти вже зажився, ти живеш за рахунок чогось віку. Це вже не нормально, мовляв, порядні люди стільки не живуть.
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com.
