Сьогодні вся Україна вшановує пам’ять полеглих захисників Донецького аеропорту. Ці доблесні воїни захищаючи свою землю довели, що неможливе може стати можливим. Вони, стали легендами захищаючи Донецький аеропорт протягом 242 днів. Й ім’я їхнє — кіборги. Сьогодні саме час згадати про художній фільм, який з року в рік нагадуватиме нам про подвиг цих чоловіків. Мова про українську стрічку “Кіборги”.
Інформатор ділиться своїми враженнями про фільм.
Про що фільм?
Вересень 2014 року, Донецький аеропорт. Українські військові четвертий місяць відбивають атаки ворогів, які прагнуть отримати один з ключових об’єктів для базування й перекидання військ. На двотижневе чергування сюди прибуває група молодих солдат, зібраних із добровольців. Вони навчаються, беруть участь у боях, спілкуються один з одним і з місцевим психологом, намагаючись сформулювати своє ставлення до ситуації й людей.
І хоч фільм знятий у вже начебто далекому 2017 році. Кожен його кадр наголошує на важливості й актуальності “Кіборгів” сьогодні.
Наше враження:
Найперше хочеться наголосити на неймовірно продуманій роботі режисера Ахтема Сейтаблаєва над сценарієм Наталки Ворожбит. Ця творча колаборація зуміла створити на екрані реалістичну картину того, що справді відбувалося восени 2014 на Донеччині. Хоч “картинка” у цьому фільмі й доволі далеко від голлівудської, але завдяки драматичності й вагомій темі, залишає по собі потужне й тривке враження від перегляду.
Тут слід наголосити, що це не фільм про війну, життя й смерть де екшн заставляє втиснутися в крісло. Це фільм в першу чергу про надзвичайних людей.
Головними персонажами фільму є шестеро чоловіків — Мажор, Гід, Субота, Марс, Старий і їхній командир Серпень. Кожен з них опинився тут за власною волею, але в кожного на те була власна причина. Для когось це бажання помститися за загиблого на війні друга або після служби чесно дивитися в очі своїм дітям. В кожного свій біль, своя ненависть і свій внутрішній конфлікт. Та водночас усіх їх об’єднує одна єдина ідея — зробити свою країну по-справжньому незалежною і не пустити до свого дому підлого ворога.
Окремо слід відзначити тему мови. Вона тут не зовсім українська і не зовсім російська. Правильним режисерським ходом було відтворити справжню, повсякденну мову українців, без прикрас і зайвої академічності, яку ми можемо спостерігати у дубляжі іноземних фільм чи серіалів.
Також в одному з моментів фільму головний герой Серпень вголос роздумує про те, як українська мова в умовах війни з Росією стає зброєю. Й він не перебільшує, а навпаки, ніби дивиться у майбутнє (саме те у якому ми з вами зараз) й розуміє, яким лакмусовим папірцем людяності вона стає. І на фронті бойовому, і на інформаційному, і, зрештою, ментальному рівні.
“Кіборги”, якщо порівнювати зі світовим кінематографом виявились не гіршими ніж, скажімо, славнозвісні “З міркувань совісті”, “Врятувати рядового Раяна” чи “Дюнкерк”. Зрештою, цей фільм не про солдатів з далеких країн чи минулого, а про своїх, рідних, таких, як і ті, хто захищають нашу Україну сьогодні, коли війна з росією стала повномасштабною.
Не будемо брехати, коли ми переглядали цей фільм, з очей текли сльози. Справжні, щирі й гіркі.
Цей фільм врешті-решт про те, що нас не слід забувати заради чого та кого ми боремося.
Слава Україні!
Героям Слава!
Остап Микитюк
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
