Купання в ополонці – це не християнський звичай і про нього нічого не говориться у церковних книжках та статутах, це радше така своєрідна “зимова розвага”, яка вже стала традицією. Проте, вона ніколи не була українською.
Інформатор розповість детальніше про цей обряд посилаючись на колег з Інформатор Коломия.
Наші предки ніколи в мороз не пірнали в ополонки, а тим паче не роздягалися в присутності священиків і не бруднили щойно освячену воду. Адже її набирали у склянки, щоб пити, але точно не купатися.
Про такий ритуал не згадується в жодних серйозних наукових дослідженнях і нема його в українських народних та релігійних традиціях. Це “надбання” постсовкове і має на меті спотворити багатовікові національні та релігійні звичаї.
1946-1947рр.
В Україні “екстримали” почали занурюватися у крижану воду приблизно у 1990-2000-ті. Чому це сталося? Декотрі політики, впливові люди і ЗМІ нав’язали даний стереотип під виглядом “багатовікової народної традиції”. В результаті пірнання в ополонку стало важивішим, аніж молитва. Люди забули справжній сенс та важливість свята.
“Досліджуючи це питання, часто в газетах Галичини минулого та позаминулого століття жодного слова про пірнання в ополонку не згадувалося. Але були й інші цікаві факти. Наприклад, у газеті “Руська Рада” пише, що особливо празник Богоявлення Господнього поважало та святкувало військо. Бійці разом з церковною процесією виходили на річку Прут та пускали голуба в небо, як символ Богоявлення. Також в кінці богослужіння пускали святкову сальву. Повертаючись до пірнання в ополонку, то у Нижньому Вербіжі в середині 20 століття був тільки один чоловік – Мирослав Гаєвий, який займався “моржуванням” цілий рік, не вийняток і на Водохреще”, коментує краєзнавець Іван Лудчак з Нижнього Вербіжа
За словами, пана Івана, коли жінки проходили повз чоловіка, який занурювався у воду, то від здивування аж хрестилися, бо ніколи такого не бачили.
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
