Як тепер варто говорити та поводитись з дітьми (й дорослими) уникаючи тему війни | 10 порад психологині Світлани Ройз

Для багатьох тема війни стала тригерною. Комунікуючи з дітьми та дорослими слід бути дуже обережними, щоб не викликати паніку та інші стресові прояви. Про це зараз наголошують багато психологів та лідерів думок. Серед найфаховіших можна виділити поради відомої дитячої сімейної психологині Світлани Ройз.

Ділиться Інформатор.

На жаль, ми зараз ніколи не знаємо, що стане випадковим тригером для наших спогадів чи реакцій. Це може бути недоречне запитання, епізод з мультфільму чи серіалу, невимушений жарт когось з друзів чи знайомих.

Світлана Ройз виділила найголовніші “зони уважності”:

Бути обережними з темами літаків.

У практиці Світлани сталася ситуація  коли у дівчинки з Харкова почалась панічна атака, після того як вчителька запропонувала зробити оригамі – літачок.

Тема дому. 

Вона важлива і терапевтична, але… саме це слово, цей образ може стати сильним тригером.

“Якось під час зустрічей з дітьми я пропонувала ігрову практику, коли ми робили рух-жест, “цвіньк -цвіріньк, я в хатинці”. І один з хлопчиків, який втратив дім, розплакався і вийшов з ефіру. Потім із його мамою говорили. Знаю дітей, які не можуть писати твори в школі на цю тему. Зараз підходжу до цього дуже обережно через метафори — равлика, рослин, що вкорінюються…”, — поділилась психологиня.

Про це також писала відома громадська діячка та фронтвумен гурту “Крихітка”, Саша Кольцова.

Тепер це наша загальна техніка безпеки. Ми не питаємо дитину: це твоя мама/тато.
Ми можемо замінити: з ким ти прийшов, хто з дорослих з тобою зараз?

Бути обережними з сарказмом та жартами загалом.

Якщо людина отримала травматичний досвід, вона може сприйняти нашу фразу не як жарт, а як прояв вербальної агресії, як насмішку.

(Якщо це не в терапевтичному процесі) ми не питаємо про недавнє минуле.

Якщо людина сама про це не розповідає — наше питання може спровокувати сильну реакцію. Ми можемо торкатись складних тем (не тільки під час війни, коли вкорінені в теперішньому, заземленні, стабілізовані).

Закривати очі (в іграх та психологічних практиках) — не ок. 

Людина, яка зазнала травматизації не заплющує очі. Не варто примушувати закривати очі, особливо, дітей.

Те сам стосується глибокого дихання.

Часто дітям і дорослим пропонують, щоб стабілізуватися — глибоко дихати. Коректніше просити дихати, як буде зараз комфортно. Бо саме глибоке дихання може спровокувати доступ до глибших переживань.

Уникаємо розмов про травматичні досвіди та емоції.

“Ми не питаємо, коли людина нам розповідає про травматичний досвід: а чого саме ти це зробив? А чому ти цього не зробив? Як ти міг? Це може спровокувати чи підсилити почуття провини“, — наголошує Світлана Ройз.

Також не рекомендовано (виключення — терапія) питати про емоції. Якщо є потреба, то потрібно дуже обережно торкатися всього, що стосується лімбічної системи. Наприклад, питання: ти як? — звучить найбільш коректно. Якщо вже потрібно перейти до емоцій, ми починаємо з тіла. Що ти відчуваєш в тілі, ти як? Я на семінарах прошу свій стан показати жестом.

Уникаємо гучних звуків (але якщо це неможливо — то попередити про них). 

Про всі гучні звуки (про які ми знаємо) важливо попереджати — свист чайника, звук пральної машини, гуркіт генератора. Якщо ми раптом використовуємо спецефекти — дим, блискітки, бенгальські вогні, щось схоже на конфеті — про це обов’язково важливо попереджати.

“Нещодавно була складна ситуація. На дитячому святі використовувати дим машину і червону підсвітку. А там був хлопчик, який тільки врятувався із міста, що було під обстрілами. У нього була страшна реакція”, — поділилася пані Ройз.

Бути обережними з дотиками.

Якщо у нас виникає потреба когось торкнутися, підійти ближче чи навіть обійняти — спершу потрібно запитати людину чи це доречно і, чи їй буде комфортно від цього. Часто люди (особливо діти) закриваються в собі й порушення особистих кордонів викликає сильний стрес.

Також не варто питати зараз про плани на майбутнє.

“Про слова: все буде добре; час зцілює; я розумію, як тобі; у когось ще складніше; не можна собі давати слабину — вже багато написано. Це фрази, які не сприймаються, як підтримка” — підсумовує психологиня.

Тож будьмо уважні.

Остап Микитюк

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com