Сьогодні п’ятниця й попереду які-не-які вихідні. А це рідкісна можливість трошки відпочити й перевантажити мозок. Зробити це можна по різному — поприбирати вдома, приготувати якусь екзотичну страву, зустрітися з друзями, або ж, якщо ви затятий інтроверт — поглянути фільм. Який?
Допоможе обрати Інформатор.
Сьогодні ми вирішили відійти від звичайних нових чи тематичних ТОПів й зробити добірку вартісних українських фільмів. На нашу думку, рідний кінематограф в останні роки переживає певною мірою Ренесанс.
І почнемо з прекрасної комедії “Мої думки тихі” (2019 рік, Україна). Для молодого режисера Антоніо Лукіча, ця стрічка стала дебютом на “великому екрані”.
У фільмі ми знайомимось з молодим звукорежисером Вадимом. Він по життю невдаха, але якось Доля йому посміхається — він отримує замовлення від клієнта з Канади з проханням записати голоси рідкісних тварин та пташок української фауни Закарпаття. Але тут починається найцікавіше — його мама (у неймовірному виконанні Ірми Вітовської) вирішує, що повинна поїхати з ним… Багато кому цей фільм може здатися просто комедією, та насправді перед нами розкривається ціла (трагікомедія) драматична історія стосунків “батьки-діти”, також режисер дуже майстерно обігрує теми гіперопіки та показує наскільки, здавалося б, у близьких одне до одного поколінь, різні погляди на життя. На вулиці вже давно не 90-ті, проте, хтось досі живе за їхніми правилами.
Рекомендуємо переглядати цю стрічку разом з батьками 😉
Наступна стрічка добірки від режисера Олексія Тараненка — “Я працюю на цвинтарі” (2021 рік, Україна, Польща).
Попри назву, яка більшість з нас може відлякати, це напрочуд життєствердна кінокартина. Головний герой — в минулому безуспішний архітектор, Олександр. Доля склалася так, що останні кілька років він працює на цвинтарі, а суміжно керує конторою з виготовлення надгробних пам’ятників. За спокійну роботу він віддає частину прибутку директору цвинтаря, Петровичу. Одного дня усе змінюється, нахабний чоловік, на ім’я Віктор вирішує досить нахабним і незаконним, що настав його час керувати цим “бізнесом”. Звісно це не подобається усталеному порядку життєплиності Петровича, а тим більше Саші. Довкола цього зав’язується кримінальна драма з елементами комічності. Але червоною ниткою крізь фільм протягнута таємниця Саші, яка не дає йому стати щасливою людиною, руйнує його стосунки з рідною дочкою, і зрештою, з усіма довкола. Чи зможе він змінитися? І як це допоможе повернути “спокійну роботу”? Дивіться в фільмі “Я працюю на цвинтарі”.
Ми не могли не згадати в цій добірці про фільм Ярослава Лодигіна за мотивами роману Сергія Жадана “Ворошиловград” — “Дике Поле” (2018 рік, Україна, Нідерланди, Швейцарія).
Головний герой Герман, після дивного дзвінка посеред ночі змушений повернутися у своє рідне містечко на Донбасі. Його старший брат зник, і тепер герою доведеться захистити сімейний бізнес — стару бензоколонку. Разом із нею — друзів дитинства та кохання у боротьбі проти тих, хто захоплює шматок за шматком землю, перетворюючи її на кукурудзяні поля та залізницю, котра нікуди не веде. Цей фільм варто подивитися навіть не тому, що його основою стала книга Жадана, а тому, що ця стрічка показує колорит українського Сходу й менталітет людей, котрі живуть там й готові захищати кожен клаптик рідної землі.
Наступним фільмом добірки ми обрали роботу режисера Романа Перфільєва — “Безславні кріпаки” (2020 рік, Україна).
Дія у стрічці відбувається в 1844 році. Троє самураїв в гонитві за катаною свого наставника, якого вбили в нечесному бою опиняються в Україні. Двоє з них в нечесному бою з ніндзями помирають, проте самураю Акайо вдається вижити, щоб завершити почате. Випадково він знайомиться з кріпаком Тарасом (так-так, Шевченком), кохану якого викрав один нечесний пан (у якого за збігом обставин опиняється й катана). Нехотячи вони об’єднуються, щоб досягти своєї мети Акайо прагне помсти за свого хазяїна, а Шевченко — повернути свою кохану-кріпачку.
А закриває добірку фільм режисерки Аліни Бухтіярової — “Бурштинові копи” (2021 рік, Україна).
Патрульний поліцейський із Києва Максим з дитинства має загострене почуття справедливості. Свої амбіції він сповна реалізовує на службі. Єдиний раз у житті він порушив статут і сталося це в ім’я кохання. Усамітнених поліцейських, які саме порушували статут, застукали журналісти. Аби уникнути скандалу, керівництво направляє Максима служити у невеличке смт на Житомирщині. Тут процвітає бурштинова мафія. До появи Максима жоден захисник правопорядку не наважувався припинити незаконну діяльність. У напарники хлопцю дають Богдана, який неперевершено вміє потрапляти в незручні ситуації. У цьому фільмі прекрасно все, особливо коли антигеройці у виконанні співачки Аліни Паш “дають на горіхи” під її ж пісню. Але насправді іронічних і смішних моментів у фільмі катма.
Приємного перегляду, друзі 😉
Остап Микитюк
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
