“Назавжди з нами!” — саме ці слова хочеться повторювати після вчорашньої трагічної звістки про смерть великого та важливого письменника України. Дмитро Павличко, як будь-яка видатна людина, залишається з нами у своїх працях. Коли ми читаємо його вірші, ми пам’ятаємо про нього, а він передає нам своє послання.
Інформатор зібрав 5 віршів Дмитра Паличка, які варто прочитати хоча б один раз.
“Два кольори”, які ми всі знаємо
(за першодруком)
Як я малим збирався навесні
Піти у світ незнаними шляхами,
Сорочку мати вишила мені
Червоними і чорними нитками.
Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.
Мене водило в безвісті життя,
Та я вертався на свої пороги,
Переплелись, як мамине шиття,
Мої сумні і радісні дороги.
Мені війнула в очі сивина,
Та я нічого не везу додому,
Лиш горточок старого полотна
І вишите моє життя на ньому.
Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.
“Пророцтво”, яке і досі актуальне
Коли надійдуть танки й бетеери,
І вдарить по знаменах кулемет, –
Ті вмруть, а ті сховаються в печери.
Та на майдані лишиться поет.
Він буде сам під кулями стояти
Без наляку й жалю, як Прометей,
І кров стече… Рабів народить мати,
Та він оберне знову їх в людей!
Він знов оберне в Дух скорботне тління,
Знов нагадає хто ми, звідкіля.
І знов на площах закричить каміння,
І вбивці рушать знов з – під стін Кремля.
Знов буде бій! Будуть підступні чвари,
Знов честь укрита буде наяву,
І знову нас клястимуть яничари,
Навколішки вітаючи Москву.
І знов розтануть людських душ мерзлоти,
І знов імперію ошкірить сказ,
І буде так продовжуватись доти,
Допоки правда не прийде до нас.
В століттях буде так! І жодна зміна
Не станеться в перебігу епох,
Допоки не воскресне Україна,
Бо Він так хоче – наш безсмертний Бог!
“Твоя краса, як усміх сатани”
Твоя краса, як усміх сатани,
Що богові показує в пустелі
Майбутнього картини невеселі,
Печальний дим над струпами війни.
Але не відвертайся, а вжахни
Мій дух, що потемнів на безджереллі;
Яви в пречистих пелюстках морелі
Золу й морозне сяйво сивини.
Я затремчу в передчутті сумному,
Побачивши за обрієм біду,
Немов далеку блискавку без грому.
Але в твої обійми я впаду
І за тобою радісно піду
Назустріч бурі – в сяючу содому.
“Що я для тебе маю?”
Що я для тебе маю?
Серце! Руки! Уста!
Так, моя сумноока,
Так, моя золота.
Руками тебе обгорну,
Поцілунками обів’ю,
А серце! А в серце своє
Заховаю печаль твою.
“Коли мені не допоможуть вірші”
Коли мені не допоможуть вірші,
То вже не допоможуть лікарі.
У сни свої благословенні й віщі
Я відійду самотньо на зорі.
Тоді прийди, кохана, кроком тіні,
Та серця ти за тим собі не рви,
Що все життя віддав я Україні,
Тобі ж – пучок могильної трави.
Я знаю, мила, це несправедливо,
Та поділить інакше я не міг,
Бо й ця трава – так само вічне диво,
Як дивина найкращих днів моїх.
Нагадаємо, що вчора, 29 січня помер видатний українець Дмитро Павличко. Він прожив 94 роки і все своє життя присвятив нашій Батьківщині.
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
