Вірші Дмитра Павличка, які має прочитати кожен

Олег Вітковський

2 роки ago

“Назавжди з нами!” — саме ці слова хочеться повторювати після вчорашньої трагічної звістки про смерть великого та важливого письменника України. Дмитро Павличко, як будь-яка видатна людина, залишається з нами у своїх працях. Коли ми читаємо його вірші, ми пам’ятаємо про нього, а він передає нам своє послання.

Інформатор зібрав 5 віршів Дмитра Паличка, які варто прочитати хоча б один раз.

“Два кольори”, які ми всі знаємо

(за першодруком)

Як я малим збирався навесні
Піти у світ незнаними шляхами,
Сорочку мати вишила мені
Червоними і чорними нитками.

Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.

Мене водило в безвісті життя,
Та я вертався на свої пороги,
Переплелись, як мамине шиття,
Мої сумні і радісні дороги.

Мені війнула в очі сивина,
Та я нічого не везу додому,
Лиш горточок старого полотна
І вишите моє життя на ньому.

“Пророцтво”, яке і досі актуальне

Коли надійдуть танки й бетеери,

І вдарить по знаменах кулемет, –

Ті вмруть, а ті сховаються в печери.

Та на майдані лишиться поет.

Він буде сам під кулями стояти

Без наляку й жалю, як Прометей,

І кров стече… Рабів народить мати,

Та він оберне знову їх в людей!

Він знов оберне в Дух скорботне тління,

Знов нагадає хто ми, звідкіля.

І знов на площах закричить каміння,

І вбивці рушать знов з – під стін Кремля.

Знов буде бій! Будуть підступні чвари,

Знов честь укрита буде наяву,

І знову нас клястимуть яничари,

Навколішки вітаючи Москву.

І знов розтануть людських душ мерзлоти,

І знов імперію ошкірить сказ,

І буде так продовжуватись доти,

Допоки правда не прийде до нас.

В століттях буде так! І жодна зміна

Не станеться в перебігу епох,

Допоки не воскресне Україна,

Бо Він так хоче – наш безсмертний Бог!

“Твоя краса, як усміх сатани”

Твоя краса, як усміх сатани,
Що богові показує в пустелі
Майбутнього картини невеселі,
Печальний дим над струпами війни.

Але не відвертайся, а вжахни
Мій дух, що потемнів на безджереллі;
Яви в пречистих пелюстках морелі
Золу й морозне сяйво сивини.

Я затремчу в передчутті сумному,
Побачивши за обрієм біду,
Немов далеку блискавку без грому.

Але в твої обійми я впаду
І за тобою радісно піду
Назустріч бурі – в сяючу содому.

“Що я для тебе маю?”

Що я для тебе маю?
Серце! Руки! Уста!
Так, моя сумноока,
Так, моя золота.

Руками тебе обгорну,
Поцілунками обів’ю,
А серце! А в серце своє
Заховаю печаль твою.

“Коли мені не допоможуть вірші”

Коли мені не допоможуть вірші,
То вже не допоможуть лікарі.
У сни свої благословенні й віщі
Я відійду самотньо на зорі.

Тоді прийди, кохана, кроком тіні,
Та серця ти за тим собі не рви,
Що все життя віддав я Україні,
Тобі ж – пучок могильної трави.

Я знаю, мила, це несправедливо,
Та поділить інакше я не міг,
Бо й ця трава – так само вічне диво,
Як дивина найкращих днів моїх.

Нагадаємо, що вчора, 29 січня помер видатний українець Дмитро Павличко. Він прожив 94 роки і все своє життя присвятив нашій Батьківщині.

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com