Пройшов крізь Азовсталь і полон у Оленівці — історія прикарпатця Олександра Морського

Олександр Морський віддав службі в ЗСУ більш як 26 років. Він рятував людей з Азовсталі, пережив полон у трагічно відомій Оленівці, втратив на війні руку. Днями ж отримав орден «За мужність» III ступеню і розповів про свою війну та дні протистояння.

Переповідає Інформатор.

Після закінчення у 1998 році навчального закладу у Севастополі молодий Олександр став морським прикордонником – спочатку в Одесі, а у 2000-му році продовжив службу в Маріуполі. Там він зустрів майбутню дружину. Звільнився в запас у званні капітана II рангу у 2019-му році. 24 лютого, як і тисячі інших чоловіків він знову одягнув однострій.

“Я ще знаходився дома коли подзвонила сестра і сказала, що почалося вторгнення. Ми спочатку не повірили, але увімкнули телевізор і побачили, що дійсно так і є. Важко було в це вірити…” – розповідає чоловік.

Після того як відмітився у військкоматі, одразу поїхав до свого загону морської охорони. Вихід у море уже був заблокований ворожими кораблями.

«Ми зайняли оборону в порту Маріуполя, щоб не дати можливості ворогу туди зайти і висадити там десант. Крім того, наш підрозділ брав участь і в обороні міста. Безпосередньо в порту я знаходився десь до 17 березня. Потім постала потреба надавати допомогу на інших ділянках, тому з групою побратимів ми вибули на «Азовсталь», де я і залишився. Там потрібна була людина, яка вміла управляти катером, оскільки на той час сухопутне з’єднання вже було відсутнє. Необхідна була комунікація з «Азовсталлю», так як там знаходилися основна база” – пригадує Олександр.

Тож він перевозив особовий склад зі спорядженням, боєприпаси, поранених побратимів. Іноді й цивільних, що не встигли виїхати з міста..

“Нас було дві групи. Працювали 10 днів по 12 годин – із 17-го до 27-го березня. Усе запам’ятати було просто неможливо. Не розпитував хто і як був поранений, оскільки час був дорогий для того, щоб врятувати життя людей. Під час чергового рейсу у наш катер влучила ракета. Я отримав поранення, втратив руку і, на жаль, на цьому закінчилася моя місія. Тоді загинули 4 військовослужбовці, серед яких і мій побратим Володимир. З Божою допомогою вдалося врятуватися. Мабуть, шолом і бронежилет також свою роль відіграли” – зазначає він.

Ліву руку, яка була розтрощена до ліктя, ампутували у шпиталі на “Азовсталі”. Після виходу звідти був полон у сумнозвісній колонії в Оленівці.

“Наскільки я зрозумів, її готували взагалі до знесення – були демонтовані всі комунікації, побиті вікна, побиті двері, багато сміття. Як харчували? Свині краще їдять. Каша вперемішку з якоюсь рибою старою, квашена капуста, яку важко було назвати такою. З тієї капусти варили так звані щі … Вдавалися до психологічного тиску, намагалися вербувати. Пропонували записати відео із закликом до Збройних Сили здаватися в обмін на гарантії, що я залишуся жити в Маріуполі і ніхто мене не чіпатиме. Я сказав, що в їхній країні жити не зможу” – каже герой.

Періодично з колонії в Оленівці полонених вивозили в інші дислокації. Менше людей – легше контролювати. Одного дня зрадник, який перейшов на бік окупантів у 2014-му році й охороняв українських бранців, повідомив, що їх повезуть на обмін.

“Перший раз ми, в готовності до обміну, просиділи в окремому приміщенні усю ніч, але нас так нікуди не повезли. А вдруге нас зібрали вже 29-го червня. Спочатку прибули у Донецьк, а звідти вирушили до Василівки” – згадує офіцер.

Протягом всього цього часу дружина Олександра перебувала у Маріуполі, оскільки змушена була доглядати хвору маму. Всі три місяці – від поранення і до звільнення чоловіка з полону – вона не чула його голосу і не знала його долі…

 

Наразі він проходить службу на Львівщині. Тут йому надали нову службову квартиру. А кілька тижнів тому чоловік отримав механічний протез. Олександр вчиться ним керувати, проте зазначає, що з достатніми навичками можна підіймати та переносити певні предмети.

“Певний час доведеться використовувати такий, у майбутньому розраховую отримати біонічний. Намагаюся жити повноцінним життям, принципово усе стараюся робити самостійно” – зазначає він.

За свої героїчні дії Олександр був удостоєний ордену “За мужність” III ступень, який днями йому вручив виконувач обов’язків міністра внутрішніх справ України Ігор Клименко.

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com