Історія калуського дзвонарства | Розповідає історик Іван Тимів

Дзвони — це передусім музичні інструменти. Їхній функціонал надзвичайно широкий: їх використовують у релігійних, громадських, інформаційних справах і понині. Для когось це може здатись дивним, але саме Калуш був одним з провідних центрів дзвонарства у Східній Європі, а відголоски тих часів досі відчуваються.

Інформатор поспілкувався з калуським істориком, провідним науковим співробітником Краєзнавчого музею Калущини Іваном Тимівом, аби більше дізнатись про це мистецтво на Калущині.

Вітаю, пане Іване! Розкажіть, як здебільшого використовувались дзвони?

Дзвони використовуються в різних напрямках. Найчастіше у церковних парафіях різних конфесій для подачі звукової інформації: до початку богослужіння, оголошення смерті, наближення стихійних лих тощо. Також дзвони використовувались на ратушах та виконували загальносуспільну функцію. Тим більше дослідження показують, що звук дзвонів покращують здоров’я.

Чи існують цікаві легенди про дзвони?

Одна така розповідає про те, що дівчата для того, щоб вийти заміж за хлопців, яких собі обрали, приходили на Купала вдосвіта до дзвіниці, помити найбільший дзвін, після чого самим помитись у тій воді і загадати відповідне бажання, щоб воно збулось.

Як почалось дзвонарство на Калущині?

Тут дзвони почали робити ще на початку XIX століття. Це пов’язано з іменем Михайла Фельчинського, вихідця з міста Познань. Він приїхав до Калуша на роботу до копальні, але з часом розпочав дзвонарську справу. Починалось все з господарських дзвоників для худоби, шкільні, домашні дзвоники. Це було таке мандрівне дзвонарство, яке могло і не бути відливним, а дзвоники робились із бляхи. До середини XIX століття Михайло передав свої напрацювання своїм синам, і дзвонарство на Калущині стало родинною справою Фельчинських. Було створено філії у Тернополі, Станіславові (тепер Івано-Франківськ), а також у кількох селах.

Де знаходилась майстерня Фельчинських?

У Калуші дзвоноливарня Фельчинських знаходилась на нинішній вулиці Сівецькій, проте невідомо у якому будинку. Там же знаходилась ще одна ливарня Антонія Серафіна, яку заснували у 1838 році. Його дзвони також презентувались на чималих конкурсах у Європі, зокрема у Льєжі, Парижі та інших містах. Найпотужніший дзвонарний промисел Фельчинські розгорнули у 1854 році. Те приміщення, що знаходиться на нинішній вулиці Дзвонарській, було створено у 1920-х роках, коли вже діяла Дзвоноливарна спілка братів Фельчинських, що утворилась у 1912 році. Там знаходився офіс, а на ринкових рядах стояли майстерні.

Куди Фельчинські продавали свої дзвони?

Фельчинські виготовили понад 30 000 дзвонів для різних потреб. Найбільше їхніх дзвонів знаходяться у Польщі, є три дзвони у США, які привезли на виставку та не повернули. Також у Білорусі зберігся дзвін “Ірена”, який належав мінському військовому полку та важив 480 кг. У нашому краї зберігся дзвін у селищі Ямниця, виготовлений у 1938 році, декілька на Гуцульщині та в Івано-Франківську, в Луцькому Замку Любарта. У самому Калуші є дзвін 1919 року, переданий із Загір’я, правда без била, а ще — зберігся один дзвін залишився на дзвіниці біля Церкви Святого Архистратига Михаїла. Третім можна назвати дзвін “Флоріан” біля пожежної частини.

Як науковці ідентифікують дзвони Фельчинських?

Для них характерний фриз, себто орнамент у верхній частині виробу. Деколи бувають вирізьблені ініціали, зазвичай на м’якому матеріалі. Вони старались свої дзвони маркувати, але не завжди була така можливість.

Що сталось зі справою після 1939 року?

З приходом більшовиків виробництво було закрито, і Фельчинські переїхали до Перемишля, де вони відновили справу у 1944 році. Дзвони, що знаходились у Калуші, втрачено. Фельчинські намагались їх сховати, перед тим зазнімкувавши, але більшовики їх все одно знайшли. Надалі, через сімейний розподіл вони відкрили ливарні у багатьох містах, зокрема у Варшаві, Тацишуві. Ці майстерні функціонують і досі та залишаються провідними виробниками дзвонів у Польщі.

Чи була ідея створення музею Фельчинських у Калуші?

Так, була ідея зробити музей у приміщенні на вулиці Дзвонарській. Проблема в тому, що ця будівля належить приватним власникам, тому це не пішло далі самої ідеї. Але була пропозиція спорудити окреме приміщення на площі біля Гостинного дому у вигляді дзвону та оформити його як відповідний музей. Проте цей проєкт доволі дорогий, тож, враховуючи війну, не на часі.

Остап Лагойда

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com