Жителька Калущини відроджує давню техніку писанкарства

Долинянка Ірина Парипа створює писанки за допомогою воску та оцту не використовуючи фарб.

Ділиться Інформатор, посилаючись на Суспільне.

Пані Ірина згадує, що зацікавилась писанкарством ще змалечку, коли побачила у бабусиній хаті, в Брошневі, бойківські писанки. Згодом традиційної техніки розписування її навчила мама.

“Розписували ми їх тоді за допомогою металевого пера, насадженого на дерев’яну ручку — вмочували його у розтоплений віск і виводили лінію. У мене з-поміж інших дітей у родині ця лінія виходила найкраще”, — ділиться жінка.

Потім, у дорослому віці, якось гуляючи Івано-Франківськом зайшла у сувенірний магазин, де вперше познайомилась з писачком, адже раніше використовувала тільки перо:

“До того я чула про ті славнозвісні писачки, як про якусь легенду. Для мене це було щось таке недосяжне. Але тоді побачила їх у великому горнятку і зрозуміла — це вони! Це був, як скарб у моєму житті. Одразу купила декілька штук, побігла по віск, принесла додому, сіла пробувати й вже більше не зупинялася. “Захворіла”, якщо так можна сказати, на писанкарство назавжди”, — розповідає Ірина.

Зараз майстриня мешкає в Італії, селі провінції Бергамо. Навіть закордоном продовжує зберігати традицію й популяризувати писанки. Ділиться, що місцева природа й атмосфера дають зануритись в медитацію писанкарства працюючи багато годин поспіль з перервою тільки на їжу та сон.

“Те, як ти пишеш писанку, — це про твоє життя: як ти ставишся до помилки, яку зробив, що відчуваєш при цьому і в які стани це тебе приводить. Як вирішуєш потім цю проблему. Чи тобі хочеться викинути писанку геть, якщо ти щось зіпсував, а чи будеш до останнього зішкрібати, підчищати й робити все для того, щоб врятувати її. За роботою я дуже багато роздумувала про життя, це було наче самопізнання. Така своєрідна психотерапія”, — зізнається Ірина.

Додає, що практично не створює однакових дизайнів яєць, інтерпретує різні традиційні візерунки створюючи власні. Унікальними з її колекції є писанки-травленки, які виготовляються без фарби за допомогою оцту. Техніка полягає у тому, що на шкарлупу коричневих яєць наноситься віск. Занурюючи у кислоту шкарлупа, яка не вкрита воском біліє, а під воском залишається природний колір. Ця техніка стала відома жінці з книжок Тараса Городецького, саме його називає натхненником та вчителем.

“Коли побачила цю техніку — закохалася в неї. Захотіла поширювати її, бо було відчуття: якщо я це не зроблю, мало хто зробить. Яйце ми розписуємо традиційно воском, а відтак кладемо в оцет. Там, де немає візерунка, відбувається ерозія шкаралупки, що глибше, то вона світліша, аж до білого. Під воском залишається коричнева лінія, а там, де воску не було, витравлюється до бежевого або білого, залежно від часу витравлювання. Тобто можна робити проміжні відтінки — домальовувати, знову класти в оцет, і так декілька разів”, — розповідає майстриня.

Створення писанки за цією технікою займає більше часу ніж створення кольорової. Ділиться, що створює такі навіть на страусових яйцях. Там поміщається більше деталей та можна зобразити цікавий дизайн.

Майстриня є учасницею та фіналісткою багатьох відомих конкурсів у Європі, а за писанками до неї звертаються поціновувачі з усього світу. Проте Ірина прагне, щоб писанки залишались в Україні, планує дарувати свої роботи у музеї Прикарпаття.

Олег Кіндрацький

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com