Калуш До сайту

Інфоплейлист #7: Українська рефлексія

Остап Лагойда

Сьогодні Інформатор вирішив потішити вас музикою, яку не доведеться перекладати, та яка лагідніше припадає до серця — (відносно) свіжими українськими релізами.

Читайте, слухайте та насолоджуйтесь! Для цього — тицяйте на виділені тексти.

Виняткове творіння

SadSvit — Неонова мрія

SadSvit, він же Богдан Розвадовський, це не про альбоми, а скоріше — про сингли. Вміння до написання хітів у Богдана стало очевидним ще у 2021 році з виходом композиції “Касети”, що й досі асоціюється геть не з усім творчим доробком юнака. Мабуть, для когось неочікувано почути, що наразі проєкт випустив уже 3-й альбом. Якщо ж раніше Богдан опирався на досвід своїх попередників у жанрі “post-punk” (the Cure, Joy Division), то сьогодні як музично, так і поетично зміст виріс разом з автором.

На новій платівці виконавець поєднує візуальний “неоновий” шарм з естетикою “ретровейву” у цільному, хоч і короткому полотні, що наче відсуває нас у близьке майбутнє. Особливо це чутно на пісні “Антиутопія”:

“Сірі будні плакнота — ось і наша відплата. Голограма каже: “Стій, відключаю тобі біль”. Гамма-світло — це наш день, починаємо все знов. Ряди кодів цих пісень і не знали про любов”.

Проте, плаваючи у водах напівелектронного жанру, можна рано чи пізно досягти креативного краю. За приклад можна розглянути композицію “Пам’ятай свій дім”, яка інструментально нагадує вищезгадані “Касети”. Попри це, звукові стало легше проникати в глибини мозку слухача за рахунок часткового відходу від “ретростилю”, а текст і зовсім розквіт метафорами ностальгії та журби за домом:

“Кольорові дні та безвинні сни. Вулиці шумлять, небо є живим. Голос мами знов каже мені спи. Бував таким наче світло та пронизливим. Хто ж це знав, що прийде вона? Червоним цвітом забере в світи незнаних своїх ліхтарів. Ніхто не знав чия це струна. І тільки в далині тумани забирали іскри спогадів”.

Відомо, що наразі Богдан перебуває в еміграції — в Австрії, звідки і займається музичною діяльністю. В його словах неодноразово можна почути тези про бажання повернутись до України з часом.

Важливо, що хоч SadSvit і турбується станом справ на батьківщині, однак у текстах рідко коли висловлюється про війну прямо, надаючи перевагу складнішим художнім формам та більш загальним темам, зокрема любові, депресії та саморуйнації, що було помітно і в попередніх релізах. У цьому полі помаранчевим острівцем скошеної трави виділяється трек “Силуети”, відомий практично кожному, хто бодай періодично залазить в український медіапростір. Написана у співавторстві з киянкою Лізою Углач (Структура щастя) пісня відгукується юнацьким стражданням, притаманним темним часам:

“Невербальна участь сирот перетворить світ в порок. Більшість з нас росли без тата, замість диму курим смок. Минулий рік був дійсно краще, минула ніч нас зґвалтувала. Сьогодні день роззявив пащу, щоб завтра точно не настало. Я поглянув тобі в очі, силуети кажуть, що там спокій”, — комбінують особистий досвід Богдан та Ліза.

У підсумку хочеться сказати, що попри сильні сторони цієї короткої подорожі до “неонових мрій” SadSvit-а, альбом доволі одноманітний та мало чим подивує як давніх поціновувачів музики хлопця, так і любителів відео на “TikTok” за участі його вокальних партій. Однак це не стільки критичний мінус, скільки продовження традицій жанру, якому стає все важче розвернутись.

Звуки з темних глибин

паліндром — Придумано в черзі

Степан Бурбан, більш відомий поза сімейними колами як “паліндром”, минулого року також опублікував свій черговий альбом, який зачинався ще до початку повномасштабного вторгнення. Що цікаво, “Придумано в черзі” відчувається як альбом воєнного часу, хоч більша його частина написана під мирним львівським небом. З “новинок” варто виділити закриття твору — “Херсон” зворушливий та життєствердний опус, де фігурує гуманізоване українське місто.

Взагалі, вміст платівки доволі різноманітний. Сюжетно вона стрімко проходить епізодами життя автора та його внутрішніми переживаннями у різні роки. Зокрема Степан ностальгує за одним із закладів, причому настільки, що трек, присвячений йому, виглядає як рекламна інтеграція:

“Там, де ангели сидять рум’яні та ситі в обнімку. Здуй з кави пінку, в меню знов новинка. Святкуй тут поминки, чи плач на весілля. Канапка зі салом всього двадцять гривень. Чанахи несуть”, — йдеться у пісні “Кафе Надія”.

До таких же жартівливих творів можна віднести і “Рекет”, проте цього разу ми маємо справу із серйозною однойменною темою, що турбувала українське суспільство у 90-х.

Трагічності паліндром додає композиціями “Люцифер” та “Пластик 2”. Перша — це опис Склинівської трагедії від особи винищувача, що впав у натовп глядачів під час святкування. Аудіострічка пронизує своєю жорстокістю та незворотністю чогось жахливого. У нотах можна почути рев павшого ангела, що рветься до своїх творців:

“Я хотів би заплакати, але я всього лише машина. В моєму чорному ящику десяток років зубожіння та злиднів… Я так ненавиджу людей, вони породжують сором, страх, біль, сміх. Вони пестять своє его так, наче геніталії, дивляться на мене зі своїх VIP-лож… Підборідки у безпеці покажуть на екіпаж пальцем, який би мав бути відрубаний колючим дротом, який я вдіну просто за мить”.

Найстрашніше, що Степан міг стати жертвою трагедії, проте залишився вдома.

“Пластик 2” теж не втішиться слухачів оптимізмом. Хоча поціновувачі паліндрома добре знають, що його творчість далеко не про радісні прогулянки по полю. Ось і тут Степан провадить свою точку зору про штучність нашого нинішнього життя у наповненні соцмережами, викривається ницість технократичності:

“За вікном черги, там люди спорять — чи можна розп’яття познімати в сторіс? В тарілці нині пінопласт — молодці. Тоже можна їсти, якшо на молоці. Мій рідний край намальований Тарасом закашлявся від кальянів на терасах”.

Пісня “Місто” із Сашею Булем віддає разючим холодом, навіть порівняно з іншими похмурими текстами на кшталт “Люцифера”. Внутрішньо пісня відчувається свого роду рефлексією на популярність російського хіп-хопу 2010-х років в Україні. Тут присутня безкомпромісна безнадійність, однак більше як констатація факту, чим послуговувались музиканти країни-терориста, ніж звичніша українська журба. Сюжетно твір здається багатошаровим, начебто про суворі зими 90-х (ідея дублює обкладинку альбому), але глибше матеріал виглядає як опис альтернативного Львова, не позбавленого радянщини, під окупацією. Це цікаво резонує із сучасною війною.

“Крізь заспані очі я дивився на місто, про яке ніколи не буде написана пісня. Сьогодні зранку ворони були голодними як ніколи, літали кволо, кволо… Цей сірий сніг, як зрозуміємо потім, більше нагадує радіоактивний попіл. Та навіть тоді комунальники виявляться не готовими. Нічого нового, нічого нового”.

Цілковитий творчий морок, який допоможе пережити справжній.

Всякого потрошку

На завершення тримайте добірку окремих пісень від нашої редакції:

Нова знахідка української попсцени, що замайоріла на початку року. З перших секунд може здатись, наче пісня не зможе здивувати гурманів музики, проте приспів може стати тою самою родзинкою для будь-якої пори дня.

“Жирна” басова партія, пронизливий, чистий вокал, натяк на прогресивний рок та цілковитий вестерн у сюжеті — гадаєте це складно поєднати? Нам здається, що так, проте хлопцям це неймовірним чином вдалось ще у 2015 році. Тепер є нагода скуштувати.

Черговий, доволі свіжий витвір візіонерки української автентики. Співачка вже вдруге після пісні “Страдча” звертається до фольклорних мотивів, і варто визнати, що результат вартий уваги, особливо тих, кому небайдужі Карпати.

Слухайте музику інших, створюйте свою, підтримуйте музикантів, підтримуйте себе!

Остап Лагойда

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com