“Мені це цікаво!” — інтерв’ю з Ганною Ощепковою про садочки, Калуш і релокований бізнес

Релоковані можуть бути не тільки технічні підприємства, але й важливі та цікаві соціальні проєкти. Одними з таких у нашій громаді став неформальний освітній проєкт KIDS’ UNI родом з Донеччини. Навчальна програма незвичайного садочку дуже насичена та динамічна, покликана якнайкраще підготувати дитину до адаптації в сучасному світі та успішному майбутньому навчанні в школі. Нам вдалося поспілкуватися з засновницею та ідейною натхненницею цього релокованого закладу, Ганною Ощепковою.

Ділиться розмовою Інформатор.

Вітаємо! Розкажіть з чого почалась ваша релокація?

Почну з того, що ми з Краматорська. Почали працювати ще у 2014 році. Після звільнення Краматорська. А на початок війни у нас вже було чотири філії садочків, і планували відкрити ще один 10-го березня, але не встигли.  24-го лютого ми перестали працювати.

Спочатку навіть не планували виїжджати з Краматорська. Була багато справ, волонтерства. Але ситуація стала все менш стабільною. Коли росіяни підійшли досить близько до Святогірська — чоловік сказав, що треба виїжджати.

Було складно? Як це взагалі виглядало для вас особисто і для бізнесу? І чому саме Калуш?

Це для нас перша релокація. Спершу ми навіть не в Калуш приїхали. То була Коломия. Мене запросила сюди колега по асоціації. Ми спілкуємося ще з 2015 року, і вже як рідні. В неї також дитячі центри тут. У нас є таке всеукраїнське об’єднання керівників приватних дитячих закладів. І вона нас запросила, допомогла з житлом.

Ми приїхали, але тільки на пару тижнів пересидіти, поки там у нас стабілізується обстановка. Це був якраз початок квітня, після нашого залізничного вокзалу 8 квітня, коли його “накрили”. А десь з середини травня я таки  вирішила, що пора приймати якісь рішення і щось починати робити.

І тоді я якраз з колегами поспілкувалася, і вона запропонувала — “давай разом відкривати дитячий садок”.

У нас в Краматорському якраз було обладнання, яке ми купували для нового садочка. Тож вирішили, що будемо якимось чином ввозити це обладнання сюди, щоб з ним починати щось робити.

Спершу планувалося, що будемо везти його до Дніпропетровської області, а там вже перевізниками відправляти. І тут мені в Фейсбуці попалась якась інформація стосовно Програми релокації. Я подала заявку. І в той же день нам відгукнулися з Франківська. У нас також була пропозиція від “Укрзалізниці” надати нам монтажний вагон, але не з Краматорська, а з Покровська. Бо після подій 8 квітня в нас через Краматорськ потяги вже не ходили.

Ми зібрали те, що вціліло, і те, що купували на садочок. Плюс, у нас ще є виробництво посібників і дитячих меблів. Всі станки, все обладнання, все, що змогли. І поки вагон приїхав у Коломию, то ми вже зняли приміщення під садочок. А за тиждень відкрилися. Це був червень. Знайшли також приміщення під цех, але відкрилися трохи пізніше, десь в липні. Бо треба було зібрати станки і запустити процес.

А Калуш… Сюди нас запросили вже після круглого столу.

Як Вам робота тут? Вона чимось відрізняється від тієї, яка була в Краматорську? І, до речі, в чому ваша “родзинка”?

Ми працюємо за авторськими програмам. Працюємо з дітками з двох років. І ті батьки, які розуміють необхідність саме трохи іншої освіти,
яка відрізняється від державної, вибирають приватні заклади. Такі як наш.

У нас фокус на дітях. І на результаті, який добивається вихователем. Бо батьки приходять і хочуть отримати те, що ми обіцяли.

Наприклад, у старших групах у нас буває до 15 дітей, а в молодших по 10. Тобто двоє дорослих на десять дітей — це майже індивідуальна увага до кожного.

Дітям дуже цікаво тут займатися і наших дітей видно. Це діти, які люблять вчитися, які вміють вчитися, у яких немає проблем з домашками, з “почути вчителя”.

Займаєтесь і з вимушено переміщеними й місцевими дітками?

З усіма. В Коломиї, наприклад, у нас дуже багато дітей ВПО. У старшій групі з 14 дітей — двоє місцевих. А вцілому у нас 18 дітей такого статусу. В Калуші ситуація інакша, тут тільки двоє ВПО. Але тут ми відкрилися в лютому і в нас не повне навантаження на відміну від Коломиї й наразі діток тільки 18, а в планах 40.

 

Чи є хтось і в Коломиї, і в Калуші з ваших колишніх Краматорських клієнтів, чи це вже нові?

Була у нас одна дитина в Коломиї, яка відвідувала наш центр. Але вони вже поїхали.

Все ж таки — чому Калуш?

Я взагалі планувала розширення, бо одного садочка в спільній власності малувато, звикла до дещо більших об’ємів роботи.

Раніше я вже розглядала інші міста для відкриття садочків. В планах були й Калуш, і Долина і Галич. А потім у листопаді торгово-промислова палата проводила круглі столи з релокованим бізнесом і там ми познайомились з Тетяною Сеньків з Калуша. Вона запросила нас розглянути Калуш для відкриття. І, до речі, калушани дійсно дуже багато роботи зробили стосовно пошуку приміщення, стосовно необхідних параметрів. Я приїхала і буквально за один день все оглянула і домовилась з власником про оренду приміщення. І зараз нас дуже підтримують.

З якими проблемами, нерозумінням чи бар’єрами ви стикнулися стосовно місцевої влади чи мешканців?

Не було тут такого, навпаки відчувається постійна підтримка. І зараз дуже багато програм саме підтримки для малого та середнього бізнесу від держави. Тож нічого не можу сказати, реально.

А стосовно іншого. Відчувалося хіба якесь невелике несприйняття. На рівні культури вибору освіти, культури навчання дітей. Вибирати, це вже наче про якийсь “середній клас” і вище, тобто для людей, які можуть собі таке дозволити, які розуміють цінність такої освіти. Наприклад, в Коломиї це спочатку були не місцеві діти, а здебільшого Харкова, Києва, Запоріжжя (з великих міст, де таке розуміння є).

А в Калуші ті, хто прагнули, щоб їхні діти здобували кращу освіту — возили дітей до Франківська. Цю інформацію підтвердили у Калуському виконкомі. Була інформація, що до війни понад 100 дітей з Калуша їздили до садочків і шкіл саме в обласний центр.

А не з освітнього боку, а зі сторони бізнесу?

Ні. Я думаю, що певна настороженість і є. Приглядаються, бо я ж прийшла в “чужий монастир” зі своїми змінами, новими методиками. Але є цікавий фідбек. Ми чужі, ми приїжджі, але ми намагаємось інтегруватися в середовище, щоб всім було добре.

Як ви бачите майбутнє цього бізнесу після війни? Плануєте зберегти філії в Калуші та Коломиї й повернутися на краматорський ринок та намагатися також поширитися на Донецьку область ще у кількох містах?

Я завжди кажу, що будь-яка криза це можливість. У нас вже кілька років була така ідея, розбудовуватися, розширюватися в багатьох містах, робити цей проєкт більшим. Війна дала нам таку можливість. І діти навчаються, і дорослі мають робочі місця. Це репутація. Все залишиться тут і буде працювати. Зараз ми якраз і напрацьовуємо методи дистанційного керування. І навчання вихователів, менеджерів та ін.

Сподіваюсь, як тільки війна закінчиться і буде безпечно і можливо повернутися — ми поїдемо у Краматорськ. При цьому старатимусь відкривати садочки ще десь на Західній Україні. Мені це цікаво.

Остап Микитюк

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com