Прогулюючись центром міста, ми неодноразово проходили повз музичну школу, що розміщується на вулиці Степана Бандери, 11. Проте, чи кожен із нас замислювався над історією цієї будівлі, яка є досить важкою та трагічною.
Розповідає Інформатор.
Будівля була побудована у ХІХ ст. За часів Польщі тут розміщувався повітовий суд. Після приходу комуністів до Калуша, будівля змінила своє призначення, набувши “чорної слави”.
У перші роки Другої світової війни тут розміщувалася катівня НКВС. Напередодні відступу червоних із міста, тут було закатовано та розстріляно велику кількість люду.
Вже під німецькою окупацією, у серпні 1941 р., низка місцевих газет вибухає кривавими статтями про безчинства та звірства каральних органів СРСР в Калуші.
Зокрема, у середу, 13 серпня 1941 р., друкований орган управи міста Львова “Українські щоденні вісті” виходить зі статтею про “Большевицький садизм у Калуші”, що змальовувала слова очевидця усіх подій, які передували відступу червоних із Калуша.
Далі пряма мова:
“Червоні, втікаючи з Калуша, лишили по собі тільки руїни, попелища й гора трупів.
Всі збіжеві магазини в місті попалені. Там, де ще недавно стояли магазини Заготзерна та калуського двірця, видніють тільки недопалені стовпи. Не встоялись перед злочинною рукою червоних паліїв і тартаки, разом з машинами в Калуші та Брошневі. Залізничний двірець з усіма забудованням — це одна велика руїна. Залізничі рейки пошкоджені, телефонічні проводи порвані.
Знищені та спалені всі державні доми, серед них і новозбудований дім Повітового Союзу Кооператив.
В тюрмі НКВД, яка містилася в колишньому повітовому суді, знайшли кілька постріляних жертв, пов’язаних кільчастим дротом. Один з замучених походить з Бережанщини, походження другого не устійнено. Похорон жертв червоних катів відбувся 6 липня ц. р.
Також в околиці Калуша, а саме в Підгірках, Вістовій та Боднарові знайшли тіла закатованих. Це наші люди, що втікали з червоної армії. Між ними пізнали тіло Копійчука з Калуша. Червоні садисти не пожаліли і жінок та дітей. З усіх сторін з’їжджалися рідні цих жертв, щоб розпізнати своїх найближчих”
Очевидець (із “Українських щоденних вістей” за 13 серпня 1941 р., м. Львів).
Трохи згодом, 17 серпня 1941 р. черговий номер газети “Жовківські вісті” виходить із таким же повідомленням про Калуш, у якому йшлося:
“Червоні тікаючи з Калуша, лишили по собі попелища і гори трупів. Там, де недавно стояли магазини заготзерна і калуський двірець видніють лиш недопалені стовпи Залізничний дверець з усіма забудуваннями — це одна велика руїна: рейки пошкоджені, дроти порвані.
Знищені та спалені всі державні доми, серед них і новозбудований дім повітового союзу кооператив. Не встоялися перед рукою червоних паліїв тартаки у Калуші й Брошневі.
В тюрмі НКВД найдено тіла постріляних жертв, які були пов’язані кільчастим дротом. Також в околиці Калуша знайдено закатованих. Це втікачі з червоної армії. Більшовицькі садисти не пожаліли жінок і дітей. З усіх сторін з’їжджались рідні цих замучених, щоб розпізнати своїх найближчих.
Похорон жертв червоних катів відбувся шостого липня”
На сторінках друкованого органу української районової управи в Бережанах “Бережанські вісті” того ж дня було розміщено статтю «Жертви більшовицького звірства».
Стаття розкриває деталі затримання людей, їх дані та походження, катування та масштаби звірств москалів.
Публікуємо оригінал статті із Бережанських вістей:
“До тих безчисленних могил, якими вкрилася наша багатостраждальна Батьківщина, приходить ще одна могила, яка вкрила тіло замученого енкаведистами селянина з Раю — Семкова Миколи.
Покійного взяли 23 червня ц. р. до війська. В Стрию їх умундирували та озброїли, та небавом кріси відібрали і перевели до Калуша. Враз з ним були там, між іншим, Кукурудза Василь, Люшняк Осип, Кавка Лев з Бережан та Швидко Дмитро з Гайку.
Коли війна розгорілась, Кукурудза, Люшняк і Швидко повернулися додому, а Семків Микола і Кавка Лев пропали. Рідня Семкова почала шукати пропавшого. Сліди завели їх аж до Калуша. І справді виявилося, що в тюрмі НКВД в Калуші в жахливий спосіб замучено двох мужчин. Кати зв’язали їх разом кільчастим дротом. Одного із них рідня пізнала, тим більше, що при ньому знайдено картку з ім’ям і прізвищем та адресою. З другого здерли військові штани і забрали від нього документи і записки. Тіло його так скривавлене і збезображене, що годі було пізнати.
Крім цього в лісі під Калушем знайдено ще замасакіровані трупи 18 українців у військових мундирах”.
Дана стаття є дуже цінною для дослідників, адже містить медичний протокол оглядин трупів, у колишній катівні НКВС, що розташовувалася у приміщенні сучасної музичної школи на вулиці Степана Бандери.
Цінність статті полягає у наступному: по-перше, як ми вже згадували раніше, стаття містить дані про медичний огляд жертв червоного терору в нашому місті, по-друге, документ підтверджений крайсгауптманом у Галичі, Генеральним Губернаторством Дистрикту Галичина, що підтверджує його легітимність і найголовніше – відкриває широке поле для нових досліджень у питанні радянської окупації Калуша, історії катівні НКВС на території міста, адже дані є новими для суспільства після їх віднайдення на сторінках газет.
Нижче подаємо оригінал протоколу, знайдений у газеті:
“Протокол зовнішніх оглядин трупа, літ около 30, середнього росту, зроблений лікарем Дмитром Капітаном в присутності свідків Мельника Ярослава і Бандери Богдана. Труп в трумні в сильно окривавленій військовій одежі. Лице — одна чорно-червона засохла кривава рана. По середині чола рана, заглиблення около півтора центиметра, відповідаюча евентуальному влетові кулі револьверової. В перегубах обох рук вглиблення, якби від пов’язання обох рук дротом. При трупі знайдено документ, як лист, в якому подано прізвище Семків Микола з Раю, район Бережани, область Тернопільська.
Підписи: лікар Капітан Дмитро
свідки: Мельник Ярослав, Бандера Богдан
Калуш, 7 липня 1941 р.
З цього документу зроблено підпис 11 серпня 1941 р., легалізований командою Української Народної Міліції в Калуші. На документі знаходиться ще нотатка греко-католицького уряду парохіяльного в Калуші: Миколу Семківа тут на цвинтарі поховано.
Калуш. 12.VIII.1941.
Підпис нечіткий.
Документ потверджений теж Генеральним Губернаторством, Дістрікт Галичинина, Крайсгауптман в Галичі”
Цікавим є той факт, що свідками при огляді були — Ярослав Мельник (псевдо “Роберт”) — керівник Калуського повітового проводу ОУН та Богдан Бандера (псевдо “Лемко”, “Богдан”) — брат Степана Бандери, який проголосив у Калуші Акт відновлення Української держави та брав участь у налагодженні підпільної мережі ОУН на території Херсонщини та Миколаївщини.
Сучасні московські методи знищення незгідних з окупаційною владою мають історичну тяглість, адже вони ті ж самі, що й використовувалися московитами 50, 100 чи 300 років тому супроти українського населення.
Історія циклічна та буде постійно прокручувати колесо історичних подій до тих пір, аж поки ми не засвоїмо її урок та перестанемо ставати на ті ж самі граблі. Це лише початок великої мандрівки “кривавими” сторінками історії міста Калуш. Далі буде…
Ярослав Куцій
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
