Людям, котрі пишуть анотації до найновіших українських фільмів (до старіших насправді також) на пару з продюсерами, варто б перед тим як випускати фільми в прокат — дивитися ті фільми, які вони збираються показувати в кінотеатрах іншим. І не вводити майбутніх глядачів в оману. Чому така злісна реакція?
Тому що Інформатор подивився в кінотеатрі фільм, який сьогодні вийшов у прокат — «Королі репу».
А тепер “по-гарячому” ділиться враженнями.
В чому ж омана?
Отож, одна з офіційних анотацій нам розповідає наступне:
“17-річний хлопець на прізвисько Казан понад усе мріє стати відомим репером та підкорити серце своєї дівчини. Заради своїх мрій він готовий ризикнути, але обставини спрямовують його життя в іншому напрямку: боротьба за успіх, боротьба за кохання, боротьба за виживання…”.
Інша ж офіційна анотація розповідає таке:
“Казан (Михайло Дзюба) щойно закінчив школу у своєму селі. Варіантів як далі продовжити розвиватися і будувати своє життя чимало. Найпривабливіший, на думку хлопця – стати репером. Разом із другом (Антон Вельбой) вони пишуть тексти й музику до них та мріють про велику сцену. Деякі з аспектів життя основоположників цього жанру хлопці вже освоїли. Вуличні розбірки, затримання правоохоронцями та завоювання авторитету серед кримінального світу – все це вони знають не по чиїхось переказах“.
Третьою офіційною версією можна вважати трейлер:
Якщо підсумувати й зафіксувати, то перед нами буде динамічна, трошки кримінальна, в переважній більшості комедійна історія про двох сільських підлітків, які вирішили вибитися в люди за допомогою одного з найпопулярніших музичних жанрів. Така собі “амерікан дрім” на український манер. З родзинкою — популярним українським виконавцем Wellboy, в одній з головних (майже) ролей.
Так от — це відверта брехня. Все що ви прочитали вище і побачили в трейлері — це нарізка не найкращих кадрів з фільму з максимально перекрученим сенсом. Якщо ви вже купили квиток, і от-от зайдете в кінозалу, знайте, перед вами буде важка життєва драма. І до репу вона майже не має ніякого стосунку.
А тепер давайте справді поговоримо про враження
З перших же кадрів нас замилувала неймовірна картинка.
По-перше, особлива кольорокорекція, яка буде задавати правильний вайб у відповідні моменти. По-друге, гарно продумані кадри. За увесь фільм у вас жодного разу не виникне відчуття, наче фільм знімали аматори чи студенти перших курсів. Це говорить про те, що наші українські оператори знайшли власний ракурс. Робота зі світлом, крупними, середніми й загальними планами — просто насолода для очей, яка у поєднанні з українськими краєвидами викликає дуже кайфові відчуття.
Актори і їхня гра.
Наше кіно справді переживає ренесанс. Щоразу йдучи на новий український фільм з’являється тривожне відчуття, що зараз на екрані почнеться театральність й актори пафосно і пластиково будуть намагатися проживати перед камерою своїх героїв. Але, не цього разу. Нарешті є стійке відчуття що актори не грають на камеру чи публіку по той бік об’єктива. Кожен персонаж взаємодіє між собою, так само як ми взаємодіємо в реальному житті одне з одним. А ми в цей час спостерігаємо за всім, наче безпосередні учасники.
Харизма кожного персонажа (насправді актора) приковує наш погляд і заставляє повірити в те, що відбувається на екрані. Михайло Дзюба, Карина Химчук, Юрій Кулініч — повністю перетворюються у своїх героїв і влаштовують неймовірну взаємодію, чи то пак «хімію» на екрані. Їх спокійно можна назвати направду головними героями цього фільму. Особливу увагу приковує до себе, звісно ж, ще й Ірма Вітовська, яка саме в цьому фільмі виконала навіть не другорядну, а епізодичну роль. Вона хоч і була на екрані від сили дві хвилини за весь фільм, але відіграла свою роль на 210% і поставила потужну крапку в становленні головного героя. Проте, не обійшлося в “Королях репу” й без ложки дьогтю, навіть двох. Це акторська гра Wellboy’я, який по суті своїй ні разу не актор. І, що дуже дивно, Дмитра Хом’яка, який свого часу чудово відіграв у таких кінострічках як “Припутні” і “Наші котики”. Тут він відверто з роллю мудака (яка йому була відведена) не впорався, бо “впав” у т.зв. “театральщину” з перших же секунд.
Всі ж решта, навіть масовка, відіграли органічно й легко.
Саундтреки.
Майже ідеально й дуже радісно, що все наше. Чи не перший фільм на нашій пам’яті, в якому фактично немає жодної іншомовної пісні. Натомість тут і “Kalush”, і “Kazka”, і навіть “Crechet”. За це окрема подяка саундпродюсеру стрічки — композитору Cepasa. А фінальний штрих з уривком пісні Кузьми Скрябіна, це щось!
Сама історія. Сюжет. Нарешті дісталися до цього місця.
На початку фільму виникало відчуття, що режисер стрічки намагався перезняти «8 милю» на український манір — в центрі сюжету молодий хлопець, який тягнеться від репу настільки, що намагається створити його сам (ну ок, на пару з дружбаном, який між іншим якось не переймається саме створенням). І от цей хлопець має «даму серця», яка працює в місцевому магазинчику й до якої він відчайдушно намагається залицятися, але… влипає в неприємну історію з кримінальними одиницями. Тут чомусь згадується любовна драма з Ді Капріо в ролі Ромео. А далі той кримінал затягується в щось схоже між ранніми фільмами Гая Річі (типу «Карти, гроші, дві рушниці» і якимось з перших «Форсажів») і врешті перетворюється в свою особливу історію.
Чесно, намагаємося не спойлерити з усіх сил.
Так от, особливу історію, історію молодого хлопця, який не хоче “програти” в цьому житті, для якого заняття музикою являється чимось на кшталт рятівного кола від важких буднів життя в селі, де ні розвитку, ні перспектив, нічого…. Хлопця, який за допомогою мистецтва хоче підкорити серце дівчини. Але на його шляху з’являються проблеми, які, на жаль, він неспроможний вирішити за даних обставин.
Врешті цей фільм перетворюється в притчу про причини й наслідки, про право вибору й ілюзію вибору, про самоусвідомлення, про усвідомлення добра і зла, і врешті, самопожертву во ім’я першого. Але надто великою ціною.
До чого це ми… У “Королях репу”, реп несподівано виявляється абсолютно не суттєвим рудиментом, який виправдовує хіба-що присутність в фільмі саундтреків у цьому жанрі. Цей фільм з легкістю можна було б назвати якось по-іншому, наприклад — “Ціна правди”. І можливо, така назва була влучнішою. Але творці вирішили інакше.
Підсумовуючи:
Попри всі вищенаписані ґанджі “Королів” — це фільм на який варто йти! Фільм, який вразить своєю справжністю. Фільм, який розповість чудову, хоч і доволі сумну історію дорослішання та пошуку себе.
Приємного перегляду 😉
Остап Микитюк
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
