Дуже і дуже сумно, що цю молоду дівчину знають здебільшого як львівську стендаперку та співведучу кількох комедійних ютуб-проєктів, які стали дуже популярними після початку повномасштабного вторгнення. Той факт, що вона інтелектуалка й талановита письменниця, справжня письменниця, й про це знають тільки “обрані”, вганяє в тугу. Проте, сподіваємось, що після цього відгуку ситуація зміниться. І звісно в кращу сторону.
Ділиться Інформатор.
Сьогодні нам в руки потрапила крайня книжка львівської комікеси Роксани Тимків — “Ще дивніший новий світ”. Ми її “проковтнули” буквально за кілька годин і готові ділитися чесним враженням.
Отож, до справи!
“Ще дивніший новий світ“ навіть назвою натякає нам на жанр книги. Тут простежується пряма відсилка на одну з найканонічніших антиутопій на ряду з Орвеллівською “1984” — “О, дивний світ новий” Олдоса Гакслі, в якій автор розповідає про суспільство майбутнього, в якому кожен на своєму місці, але в якому немає місця для емоції, тільки задоволення потреб, відповідно до касти в якій знаходишся. Фактично утопія, але з якимось неприємним душком чи то соціалізму, чи то комунізму. Проте, це було б надто банально, сумно й по-графоманськи, якби Роксана крім схожої назви використала ще й схожий сюжет. На щастя, “дивніший світ“ виявився доволі самобутнім й суперцікавим романом.
Про що цей світ новий?
Кажуть, що все хороше нове — це давно забуте старе. Схоже, що приблизно такою думкою керувалась авторка “завагітнівши” ідеєю нового роману.
Роксана Тимків створила вдалий мікс з найпопулярніших ідей щодо майбутнього. які побутують в сучасній попкультурі — світ не поділений на країни, класи та касти, всім допомагають гаджети й корисні програми, панує максимальна толерантність, проте всі залежні від рейтингів й не читають книжок (ба більше, також не пам’ятають, ЩО передувало сучасному стану речей).
З одного боку згадуємо сучасну “Сферу” Дейва Еґґерса, прослідковуємо ідеї з найхимерніших серій “Чорного дзеркала”, з іншого ж, доволі завуальовано, але помічаємо вплив класики жанру — “1984” Дж. Орвелла та “451° за Фаренгейтом” Р. Бредбері.
Отож, авторка переносить нас в доволі недалеке майбутнє. Кілька десятків років тому світ пережив “Перезавантаження”, після якого всі люди стали залежними від рейтингів та толерантності. Вся ж історія переписана, “а що не переписане, те просто стерте, тому будь-які джерела інформації, які не залежать від глобальної мережі, використовувати заборонено”.
Роксана Тимків знайомить нас з головною героїнею — Роною Руно. Ідеальною мешканкою суспільства. Вона старанно ходить на роботу, ще старанніше виконує її, має подругу (чисто формально), не забуває робити пости в “Ескерленд” (єдину соціальну мережу, яка визначає отой “злощасний” рейтинг, яка задає тренди й пропагує “все хороше проти всього поганого”), бо якщо цього не зробити, додому може навідатись Міністерство Безпеки. Але в якийсь момент Роні стає нудно в цьому ідеальному світі. Ну а Всесвіт дає їй шанс це виправити. Вона потрапляє в магазин чаю, який виявляється зовсім не тим, чим здається. Там вона знайомиться з таким собі Себом. І тепер її світ перевертається з ніг на голову. Тут прослідковується вплив на авторку (і наше покоління “дітей 90-х” загалом) культового фільму “Матриця”, де перед героєм Нео постає фатальний вибір, який вирішить його подальшу долю.
Відтепер Роні та декому з її нового оточення потрібно бути дуже уважним і балансувати між правдою і брехнею, щоб не бути спійманими й заміненими на т.зв. “нерідетів” — копії людей, покращені копії. І тут на додачу до “Матриці” згадується ще й британський фантастичний трилер “Ex Machina”.
Кожна утопія, якою б ідеальною і красивою вона не була, рано чи пізно виявляється нічим іншим, як антиутопією (до цього, в принципі, авторка підготувала нас ще в анотації на обкладинці).
Про що цей світ новий для нас?
Перед нами розгортається доволі динамічна історія про одну з можливих еволюцій суспільства. І Роксана Тимків, як справжній деміург, влучно це підкреслює. Вона, озброївшись реальними знаннями, вибудовує потенційно реальну картину майбутнього. Вже зараз ми можемо помітити гіперболізовану толерантність на межі з абсурдом, псевдофемінізм, який не має нічого спільного зі здоровою рівністю, засилля стереотипів щодо матріархату, патріархату й маскулінності (Привіт, “Барбі” Ґрети Ґервіг). І вже зараз добре видно вплив соцмереж на суспільство (сюди й кенселінг, і різного роду флешмоби на кшталт #metoo) і втручання технологій в життя людей, які не мають нічого спільного з черговою хвилею технореволюцій, а покликані на те, щоб ще більше загнати людей в рамки, а не спростити їм життя.
За кулісами непересічної антиутопії приховуються (і на сторінках цієї книги стають явними) доволі філософські роздуми авторки про природу буття, цінність свободи, свободу вибору і цінність колективної пам’яті, пам’яті поколінь, яка насправді має колосальну вагу для людства і прогресу.
“Світ, знаєш, завжди був, є і буде жахливим. Світ завжди був, є і буде прекрасним. Люди завжди були, є і будуть жахливими. Люди завжди були, є і будуть прекрасними. Така вже реальність, і правда полягає у тому, що ніхто не знає, як у ній жити”, — говорить зі сторінок Рона, чи то пак Роксана.
Але це, тільки один з можливих варіантів…
Остап Микитюк
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
