З досить несподіваних місць та не знайомих людей долинають нові відомості зі сторінок історії Калуша. Прагнення більш глибокого дослідження історії міста привело нас на сторінки польських генеалогічних спільнот у Фейсбуці, а саме тих, що стосувалися наших земель. Саме тут ми відрили калуський “ящик Пандори”. І це аж ніяк не гіпербола, адже зараз пояснимо чому.
Залишивши повідомлення про пошук поляків, чиї родини походили із Калуша чи раніше жили у місті, з надією, що хтось нам відповість. Тому нам залишилося напевне найважче — чекати. У таких випадках ти нічого не контролюєш, адже не знаєш як швидко буде відповідь та чи буде взагалі. Але як то кажуть “хто шукає, той знаходить”. Відповідь не змусила себе чекати довго.
Нам відповіла Богуслава Байражевська із м. Тшцянка (Великопольське воєводство, за 103 км на північ від Познані), запевнивши що її сім’я походить із Калуша. Отримавши зелений сигнал, ми почали діяти – питатися про наявність візуальних матеріалів – фотографій. Як правило у сімейних архівах їх не є дуже багато, про те у випадку цієї польки ми на щастя помилилися, адже відкрили калуський “клондайк” із фотографій.
Тому перш за все розпочнемо з історії сім’ї Вінтоновичів, які походять із Калуша і є родиною цієї пані.
Її батько – Леопольд Вінтонович (1917 р.н.) хоч і народився у Войнилові, усе своє життя прожив у Калуші. Вивчився на слюсаря та працював на копальні ТЕСПу. Як пригадує пані Богуслава, її тато був уланом під час вересневої компанії 1939 р.
Довідка: Улани – вид легкої кавалерії, озброєної окрім шабель, піками.
Мати – Юзефа Жилка, яка вийшла заміж за Леопольда у 1942 р., про що є відповідний документ:
По татовій лінії дідусем був Михайло Вінтонович, а бабусею Марія Вінтонович (з дому Свєржавська).
По маминій лінії дідусем був Юзеф Жилка — бурильник та шукав нафту, а бабусею була Геновефа Жилка.
Зауважимо, що окрім фотографій своїх рідних, вона надала різного роду документи своїх батьків – витяги з оцінками із калуської народної школи у якій навчалися її батько та мати, витяг екзамену батька із ремісничої школи у Станіславові, а також пам’ятку із першого причастя Леопольда, яке ймовірно відбулося у костелі Св. Валентина.
За словами Богуслави у 1933 р. її мати Юзефа отримала Перше причастя у місцевому костелі Св. Валентина.
Важлива подія відбулася 25 травня 1933 р. З цієї нагоди збереглася навіть пам’ятка видана її матері:
Таїнство Першого причастя Леопольда Вінтоновича ймовірно відбулося наприкінці 1920-их рр..
Здається, що таїнство Першого причастя є виключно сімейною подією, проте й вона може мати релігійну та історичну цінність для історії міста.
Найціннішим матеріалом, яким поділилася сьогоднішня героїня є фотографії вулиць міжвоєнного Калуша. Адже найкращим способом вивчення історії є змога глянути та доторкнутися до фотографій, які зафіксували момент історії таким яким він був на той час.
Метою написання цієї статті було прагнення розвінчати радянський міф про промисловий та пролетарський Калуш. Після отримання цих фото, я плакав від інтелігентності нашого рідного Калуша та цілком і повністю пересвідчився у жалюгідності радянського міфу, який має вплив і зараз.
Я на підсвідомому рівні завжди відчував, що наше місто насамперед інтелігенте, але ніскільки промислове! Я ніколи не казав, що Калуш насамперед промислове місто, адже крім промисловості в нас є багато цікавих речей, талановитих людей які штовхають якір розвитку міста. Проте, ми не применшуємо промислову складову міста.
Історію без сумніву творять люди, саме вони є творцями долі свого села, міста та цілої держави. Тому пропонуємо вам особисто глянути на калушан 1930 рр., оцінити тогочасну моду та вигляд міста.
Напевне розпочнемо із головної площі міста – площі Героїв, що за поляків носила популярну тоді назву більшості міст – площа Ринок.
Це та фотографія, яка сподобалася нам найбільше і вона зроблена на площі Героїв, тоді це площа Ринок. Відчуття стилю в калушан того часу не можна було відібрати. Це внутрішнє, ніким не нав’язане. Площа вимощена плиткою, а магазини по периметру вулиці охайно прибрані.
Наступні фото ми не могли до кінця ідентифікувати, але по нахилу вулиці вниз та руху людей догори, здається нам, що це вулиця Міцкевича (зараз вул. Бандери). Єдиним вказівником є “Sklep Tatunowy”, але й це ні про що нам не говорить. Хоч назву магазину знаємо та адреса нам є невідомою.
Поляки із повагою та відповідальністю ставляться до національних свят. Військовий марш з нагоди святкування Дня Незалежності Польщі, вдалося зафіксувати у 1938 р на тодішній площі Ринок (зараз – площа Героїв).
Фото дає змогу побачити, якою була головна площа міста за поляків. Одразу кидається в очі довжина площі, що є значно довшою за сучасну. Можливо вона досягала межі перехрестя Дзвонарська-Шептицького-Ковжуна-Площа Героїв (у народі просто до пабу «Під ясенами»). Можливо це всього на всього широкий кут зйомки. Проте чи не найцікавішим елементом є будинок на місці Галичанки, якого зараз вже немає. Це відкриває нам досі невідомий кут площі, адже ми не знали, що там стояв цей житловий будинок. Найімовірніше він був кутовим та вів до ратуші на тодішню вулицю Конопницької (сучасна Костельна)…
Продовження читайте у наступному матеріалі.
Ярослав Куцій
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
