У селищі Перегінське Калуського району живе і працює Василь Семко — різьбяр, роботи якого прикрашають не тільки ґаздівські оселі, а й храми. Серед його улюблених робіт — серія бойківських опришків. А ще майстер відтворив старовинну дерев’яну скриню. Прикрасив її бойківськими візерунками та орнаментами.
Історію ветерана-різьбяра Василя Семка розповідає Інформатор з посиланням на репортаж видання “Глузд”.
“Я справжній бойко”, якщо дивитися за етносом. Ми тут всі бойки. І ми відрізняємся від гуцулів, від лемків. Ми — роботяги, кожен може викрутитися, заробити, ми дуже патріотичні. І всі ми залишаємося тут, цінуємо рідну землю і працюємо. Робимо світ навколо себе кращим, не чекаючи на владу”, — каже майстер.
Ремесла він навчився сам. Без художньої освіти йому вдається робити із бруска дерева вражаючі уяву витвори мистецтва. Після повернення з війни він продовжив працювати і прищеплює любов до дерева своїм трьом синам.
За своє життя чоловік багато бував за кордоном — працював, відвідував фестивалі, переймав досвід колег. У росії, каже, працював лісорубом і відморозив собі руки та ноги… Більше туди не повертався.
У рідних краях його знають дуже добре. Замовляють його роботи для себе, на подарунки, для храмів і приватних колекцій.
“Найбільше подобається в моїй роботі той момент, коли начебто дивишся на той шматок дерева і не знаєш, з якого боку за нього взятися, а потім робота йде і вкінці виходить щось красиве, чим можна милуватися”, – розповідає Василь Семко.
Він уміє працювати з усією деревиною, зокрема й з екзотичними видами. Але найчастіше використовує липу, кедр, дуб. Свої інструменти порівнює з пензликами художника.
“Одні працюють в плоскості, іншими стесую багато матеріалу з брусків дерева. Зараз стамески (інструменти для різьблення, — ред.) я замовляю і можу дозволити собі світові бренди. Раніше, коли тільки починав, то кував разом із батьком. Вивчив металообробку і все, що мені було потрібно, робив сам. Якщо якогось інструмента не вистачає — роблю сам. Для різних робіт — різні стамески. Є такі, як шило для скрупульозної роботи, є великі, які забирають багато матеріалу”, — каже майстер.
“Вже не так багато у регіоні людей, які займаються художнім різьбленням. Але я дуже хочу передати цю справу іншим. Я і навчаю людей, займаюсь різьбленням з моїми синами. Старший вже сам приходить в майстерню без мене. Раніше були фестивалі, змагання з бензопиляння на швидкість, їздив і за кордон, але пандемія і війна все змінили. Тепер людям не до цього”, — додає він.
Після того, як Василь Семко повернувся з війни, художнє різьбярство стало для нього ще й реабілітацією. На війну він пішов у березні 2022 року. Отримав три поранення, останнє — у голову. Довго лікувався, але тепер знову повернувся до роботи у майстерні. Долучає до своєї роботи й інших ветеранів, допомагає їм почати свою справу. Так вони гуртуються і створюють мистецтво.
Тетяна Кіндюх
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
