У пошуках глибшого історичного тла міста Калуша, ми щоразу розкриваємо нові й нові сторінки історії нашого міста, що до цього були нам невідомі. Продовжуючи дослідження єврейської громади Калуша, сьогодні торкнемося непересічного та унікального явища, що для нас самих було приємним шоком – калушан, визнаних Праведниками народів світу, тобто такі собі Шиндлери локального, калуського масштабу.
Довідка: Праведники народів світу – офіційне звання, що надається Ізраїлем не євреям, які в часи Другої світової війни ризикуючи власним життям рятували євреїв.
До слова, у Єрусалимі розміщена Стіна Пошани, яка увіковічнила імена не євреїв, які у роки Голокосту, ризикуючи власним життя, рятували євреїв від знищення нацистами.
Стіна пошани Праведників народів світу у Єрусалимі (Ізраїль)
Список “калуських Шиндлерів” розпочне родина Довбенків.
Йосип і Михайлина Довбенки володіли млином у Калуші, тоді це був Станіславівський повіт. У родині було семеро дітей, старшим з яких був 26-річний Ян.
Як відомо, 2 липня 1941 року німці окупували наше місто. Місцевих євреїв переселили на територію гетто, і, попри заборону, Довбенки почали постачати євреям продукти.
У жовтні 1942 року, коли євреїв Калуша депортували до табору смерті Белжець, Довбенки на короткий час переховували у своєму домі братів Йозефа та Лео Дічеків. Через два місяці, у грудні 1942 року, під час остаточної ліквідації ґетто та перевезення решти євреїв до Станіславова, Йозеф Дічек вискочив з потяга та втік назад до дому Довбенків.
Наступні 19 місяців, аж до визволення, він переховувався в полях і лісах біля їхнього дому. Вночі він приходив до їхнього дому, де Михайлина чи Ян давали йому їжу та одяг. Іноді він навіть проводив кілька днів у їхній оселі чи в житниці.
Одного вечора 1943 року Дічека познайомили з Регіною Лікворнік (згодом його дружиною), Салькою Лікер та деякими іншими євреями в домі його благодійників. Вони також пережили ліквідацію Калуського гетто і були забезпечені провізією від Довбенків, які не брали взамін грошей. Довбенки діяли виключно з гуманних принципів і віри в те, що вони будуть визнані гідними допомоги переслідуваним.
Калуш було звільнено 30 липня 1944 року. Довбенки переїхали на територію в межах нових кордонів Польщі, а ті євреї, що вижили, зрештою емігрували до Сполучених Штатів. Дружбу вони підтримували багато років.
Імена родини Довбенків, розміщені на стіні Пошани
26 жовтня 1989 року у Варшаві Яд Вашем визнав Йозефа та Михайлину Довбенків, а також їхнього сина Яна Довбенка Праведниками народів світу. Тому їх імена розміщені на стіні Пошани, серед інших людей, які тією чи іншою мірою рятували євреїв під час німецької окупації.
Список врятованих євреїв Калуша родиною Довбенків (згідно офіційних даних Яд Вашем)
Родина Довбенків за часи Другої світової війни, окрім братів Дічеків врятувала в Калуші також Нуську Фреліх (Nuska Frehlich), Розу Гіпшман (Roza Hipszman), Сальку Лікер (Salka Licker), Регіну Лікворнік (Regina Likvornik), Шмерля Рейса (Shmerl Reis)
Далі розповідь піде про няню та годувальницю Теклю Корбу, яка приклала чималих зусиль для порятунку євреїв Калуша.
З офіційних даних Яд Вашем відомо, що Текля Корба із 1937 року працювала годувальницею в родині Вінклерів, а потім нянею для їхньої доньки Сільвії, яка народилася того ж року. Родина проживала в Калуші й належала до інтелігенції.
21 серпня 1941 року, через кілька тижнів після того, як німці увійшли в місто, пан Вінклер був серед перших євреїв, яких німці вбили в сусідньому лісі. Його дружина Бася була ув’язнена в гетто з матір’ю та трьома маленькими дітьми.
Маючи тісні зв’язки із цією родиною євреїв, Текля протягом півтора року кожного вечора кралася в гетто, щоб принести родині Вінклерів їжу, яку вона добувала різними способами.
У 1942 році гетто було ліквідовано, а всіх євреїв відправлено до табору смерті Белжець. З даних представлених Яд Вашем відомо, що перед ліквідацією гетто Корба встигла переправити Вінклерів до Стрийського гетто, а потім винайняла однокімнатну квартиру неподалік від гетто, щоб вони мали куди втекти в разі потреби.
За цей час Корба працювала в багатьох місцях і на зароблені гроші купувала їжу для своїх підопічних. 3 липня 1943 року, коли німці спалили Стрийське гетто, двом старшим донькам Вінклера, Пніні та Руті, вдалося втекти, а Бася Вінклер з молодшою донькою загинули в гетто. Тієї ночі дівчата пішли додому до Корби, де сховалися під її ліжком. Вони залишалися там, попри небезпеку, що існувала для життя Корби, аж до звільнення, 8 серпня 1944 року, і весь цей час Текля віддано доглядала за ними.
Євреї, що були врятовані кал ушанкою Теклею Корбою
Після війни ті, хто вижив, емігрували до Ізраїлю і відновили контакти з Корбою лише після розпаду Радянського Союзу. 11 травня 1994 року Яд Вашем у Києві провів церемонію визнання Теклі Корби Праведницею народів світу.
Черговою родиною у списку “калуських Шиндлерів” було подружжя Миколи та Євдокії Панковичів.
Микола Панкович народився 1 квітня 1900 р. у Калуші. Разом зі своєю дружиною Євдокією (нар. 3 березня 1905 р.) та трьома дітьми жив на околиці Калуша. Під час роботи шахтарем, Микола отримав тяжке поранення та був відправлений на пенсію.
Як не дивно, але у базах даних Яд Вашем збережено фото Андрія Панковича – калушанина, що рятував євреїв.
Андрій Панкович (фото із бази даних Яд Вашем)
У воєнний час його родина жила з плодових дерев, які росли на фермі, якою вони володіли. Калуш був окупований німцями в липні 1941 р. Приблизно через півтора року, наприкінці 1942 р., Йозеф Дічек, молодий єврей, утік із транспортного потяга, який віз євреїв до табору смерті Белжець.
Після того, як його попросили залишити будинок, де він переховувався через обшук (у родині Довбенків), який проводився в цьому районі, Йосип випадково приїхав на ферму Миколи Панковича і зустрів там 16-річного Андрія, старшого сина пана Миколи. Андрій відвіз єврейського втікача до батька, який погодився його сховати. Приїхала й наречена Йосипа, Регіна Лікворнік.
Панковичі підготували для обох схованку на горищі сараю, де взимку тримали сіно для своїх коней і корів. Місце було відносно теплим, оскільки там тримали сільськогосподарських тварин. Йосип і Регіна залишалися в цій криївці протягом багатьох місяців, аж до звільнення території радянськими військами в серпні 1944 року.
Усі Панковичі брали участь у переховуванні обох, оскільки вони приносили їм їжу, виносили відра з відходами, стояли на варті, коли євреї були на подвір’ї чи в хаті. Іноді, коли місцева міліція проводила обшуки на околицях, Андрій супроводжував своїх підопічних на кукурудзяне поле або в сусідній ліс, де вони залишалися, поки небезпека не минала.
Далі буде…
Ярослав Куцій
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
