Нові книги Патріарха з’являються все рідше, але… погодьтеся, кожна їхня поява стає доволі гучною подією. Юрій Андрухович за понад три десятиліття став справді культовою особою, і на його книгах виросло не одне покоління поціновувачів сучасної української літератури. Звідси й увага, звідси й очікування. Нам в руки потрапила остання книга пана Андруховича — “Радіо Ніч”.
Тож Інформатор пробує поділитися враженнями.
Про що книга?
Згідно з анотацією перед нами magnum opus пана Юрія, книга, яка писалась багато років й стала вершиною його творчості:
“Як і в “реальній дійсності”, ще одна революція зазнала поразки. Можливо, тому, що втратила свого загадкового лідера. Йосип Ротський (не плутати ні з Йосіфом Бродським, ні з Йозефом Ротом), музичний герой барикад, змушений хоч кудись утікати, приміряючи на себе долю багатьох інших Йосипів. Його переслідують, і режимні спецслужби – це лише пів біди. Є ще недоречна любов, з якою не звладати, і банківська таємниця, з якою не впоратися. В’язничний досвід і мимовільно успішний теракт. А також розум і забуття, сміх і темрява, холод і пекло, іронія і щем. Останній сховок, звідки дозволено вести нічний етер. Чи справді останній?..
«Радіо Ніч» – найгостросюжетніший, а водночас найліричніший твір Юрія Андруховича. Простір, у якому авантюрний роман зустрічається з фентезі, а Девід Бові – з мандрівними музикантами Середньовіччя”.
Погодьтеся, дуже цікаво написано, але більше конкретики ви не отримаєте, треба читати книгу.
Ми, як і багато фанів творчості Юрія Андруховича, так само повелися на анотацію, та неймовірної краси обкладинку — фрагмент картини “Перепочинок під час втечі з Єгипту” Влода Костирка.
Загалом наші очікування (зі слухів та приватного спілкування з автором) ще до виходу книги зафіксувалися десь на рівні “Рекреацій”, які свого часу вразили своїми реалізмом, та певною містичністю, а головні герої заворожили своєю фантасмагоричністю. І “Дванадцяти обручів”, до всього вищезгаданого, своєю багатошаровістю. Зрештою після прочитання книги вони виправдалися, але не до кінця. Щось муляло.
Пізніше у відгуках інших читачів-як-ми, ми побачили, що саме нас сподобалося (і, на жаль, не прочиталося відразу):
“Серед інших романів Андруховича “Радіо Ніч” займає особливе місце, десь поруч із “Дванадцять обручів” та “Рекреаціями”. Власне, зв’язок з останнім відчутний ще й на рівні алюзій. Так, у “Рекреаціях” на фестивалі має виступати гурт “Доктор Тагабат”, а головний герой “Радіо Ночі” Ротський – клавішник цього гурту. Уважний читач помітить ще одну паралель, адже Доктор Тагабат – це персонаж із новели “Я (романтика)” Миколи Хвильового. Роман Юрія Андруховича має велику кількість подібних нашарувань і таємниць. І ось читач їх ніби потроху розгадує, одну за одною, водночас автор щоразу підкидає нову поживу для роздумів і рефлексій. Завдяки такому прийому твір не лише інтригує, але й тримає в постійній інтелектуальній напрузі”, — ділиться чернівецька піарниця та журналіста Лілія Шутяк.
Серед “плюсів” окремо варто виділити музичну складову книги. І мова не тільки про музичний бекґраунд головного героя, але й справжній плейлист, яким послуговувався Юрій Ігорьович. Гарно, хоч і доволі завуальовано, це вловила відома художниця та поетка Олена Павлова:
“Радіо Ніч — майстерність слова Андруховича плюс надміру самозакоханий головний герой-геній-блискучий коханець, хоч застарий для соцмереж, сюжет нагадує мікс Майдану, пародію на Бонда, вставні п‘єси у п‘єсах Шекспіра, добрий смак на музику, є дещо кепське розуміння жінок. Жіночі персонажі там душі не мають, (тільки тіла, з татуюваннями і жагою до головного героя) Читати раджу, розкошуєш у словах. І неодмінно слухати плейлист до роману”, — каже вона про книгу.
Щодо умовних “мінусів” гарно підмітив пристрасний читач Віталій Побережний на Goodreads:
“Радіо Ніч” — роман, сюжет якого можна спойлерити зі спокоєм на серці, бо суцільний розвиток подій від початку до кінця твору захоплює значно менше, ніж авторські роздуми, короткі фрази, конкретні епізоди та описи. Власне, сюжет почасти спойлерить сам себе, оскільки події розвиваються нехронологічно, що створює мотивацію глибше проникати в деталі та причинно-наслідкові зв’язки між хаотично розміщеними епізодами замість того, щоб швидко і впевнено рухатися вперед чітким і послідовним сюжетом.
Роман побудований зі шматочків. З коротких уривків радіоетеру Йосипа Ротського, з заплутаних і незавершених оповідок, з проґалин у цих історіях, з п’єси та новели, з часопростору XXI й XV століть. І ці шматочки, які можуть читача спершу відлякати, створюють у цій всій історії, якщо можна її означити в однині, щось справді варте читацької уваги”.
Резюмуючи:
Все ж таки дуже добре, що спадщина Юрія Андруховича продовжує рости. Добре, що книги в притаманному йому стилі продовжують з’являтися. Добре, що книги українською, і книги українських авторів стають популярнішими.
Й, до слова, Андрухович був цього тижня в Калуші з творчою зустріччю. Ви знали про це? І, до речі, якби у вас була нагода, то що б ви запитали у пана Юрія?
Остап Микитюк
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
