Час втікає крізь пальці: за плечима листопад, а попереду нова, вже зимова, сторінка. Які музичні новинки з’явилися у листопаді, і чим зацікавили, притягнули, як закарбувалися й чому запам’яталися —
Пише Інформатор.
Lely45 — Чорний лебідь
Дверцята до цього, здавалося б, чорнісінького альбому, привідкриває трек “Дай мені шанс“. Це саме та історія, коли ще текст не встигає форматуватися в думки, а ритм уже формує якесь внутрішнє меланхолійне враження. Звісно ж, і тут порівнянь цілісінька гора — кожне речення можна підтасувати під свої ситуації: річ, мабуть, у метафорах, які своєю крихкістю впиваються у груди. Словами, подекуди, ще більше, ніж крикливими-вигукуючими ударами.
“Подивись у моє вікно — у ньому пусто” і емоцій маса. Тут навіть якийсь “тригер варнінг” можна додати, бо у кількох частинах треку прослідковується зовсім не смішна історія. “На люстрі” про шкодування, страх внутрішній і дещо переформатований, не виплеснутий і спроєктований на того, хто поруч. Чи коханий ліричний герой вартий того, щоб ділити погляди на світ цей?
Вкотре прослідковується у треках із нового альбому чи то страх залишитись зі своїм “я” один-на-один, чи то залежне кохання. “Бережи” — наче молитва, прохання, “заплакане” звернення. І за цим мусить стояти історія.
Ще один трек із нового альбому, мабуть, найпопулярніший із усіх. “Хто ти дівчинко?” це зовсім інша історія. Нова. Це як відродження, як вмивання птаха, який був покритий попелом. “Я егоїстка? Мабуть”.
Звісно ж, у часі війни без “виписування” свого внутрішнього й болючого — ніяк. “Спробуй купи мене” як крик, ода волі, рішучий крок і сподівання на кінець пекельної війни. Тут не обійтися без поринання у глибокі-потаємні думи. Все, що ховається у закутки свідомості, так чи інакше, виходить на поверхню. Іноді й під музику рефлексувати легше.
“Давай, дивись” спершу привертає незвичним звучанням. Трішечки динаміки, трішки лірики у поєднанні з репом і до того всього — текст, який мотивує зриватися й бігти. Перевертати увесь світ своєю силою, навіть коли “серце прикрашене шрамами”.
Чи захочеться вам вкритися ковдрою, коли дізнаєтесь, що назва наступного треку — “Буде холодно“? Холодно, хіба що, всередині. Відчувається як довгий шлях до весни, відродження чи переродження. “Любов загоїть будь-які печалі” — співає Лілу. І покладається на фортуну й азарт.
Закриває альбом “Інфаркт“. Трек — пошук сенсів. “Інфаркт” тут — як людська печаль, незвично сильний внутрішній біль. Як наче, коли втратиш — зрозумієш. Але чи озиратися?
ДК Енергетик — Шлях
Тернистий шлях розпочинає, власне, “Шлях Ч.1“. І це далеко не кінець шляху! Наче й не в змозі більше йти, але сил мусить вистачити. Все ж, висловити свою “незмогу” чи “небажання” нести свої життєві рюкзаки далі також потрібно.
“Шлях Ч.2” наче “випльовує” усю агресію зі сторінок тексту. “Законослухняний громадянин” має усього один знак, а на інші, чесно кажучи — йому начхати. І злити героя теж не варто — “в гніві він диявол”. Загалом трек просякнутий нарцистичними настроями, але якщо свої негативи хочеться випустити — усе можна підтасувати і “легенько” відрефлексувати.
А далі… Шлях добряче подовжується. “СПіСХ” стає наступним кроком. Все далі й далі — постпанку у звучанні стає більше. Ним накриває, звуки стають все більш “роковими”, а тексти намагаються прориватися із того втікаючого стану. Щоправда… “Ця дорога вибрала мене сама” все ще не дає відчуття повної відповідальності.
Далі по рахунку — “Сонце“. Уявіть, таке протяжливо “соооонце”. Але це не про світло. А про “початок і кінець всьому”. Навіть якщо із першим промінням все оживатиме, навіть ліричний герой… Ніхто не дає надій? Чи хтось би міг узяти на себе таку відповідальність? Звучить так, наче усе спинилося в очікуванні великого вибуху.
І не без лірики (все одно пост-панкової). “Поет” декламує. Самокритично, подекуди. Але звучить так, наче прогресія стрімко зростає до кінця альбому. Як буде далі?
“Вулиця Схід” мальована “звичайним перехожим”, який робить дивну пропозицію. Пропонує усім покращити життя — “зробити легше”. І наче поет, записує все між рядків. Режим спостерігача? “На східній вулиці без змін”.
“Вода з-під крану миє рани, Ми є разом лиш на паперах”, — і тут наче вдається прослідкувати питання невідповідності тексту й танцювального ритму пісні. “Моя любов зі мною, бо так каже громадянський борг” — наче усі сенси й зліпилися до купи. Чи це є причиною шляху? Наразі це “ГроБ“.
Якою доля є для кожного із нас? “Пес” продовжує тему вулиці і крокує тільки далі й далі. Гонить за собою. Це, також, один із найбільш ритмічних треків у альбомі. Навіть якщо той “пес чує щось неладне” — звучить це набагато позитивніше, ніж могло б.
Закінчується стежинка. Це все ще шлях. Якщо бути точним — “Шлях Ч.3“. Такий вже, часом, безтурботний світ. І не з однозначно-позитивним чи навпаки — негативним кінцем. Бо на смак це наче екватор. Хто зна, можливо цей шлях продовжується… Бо тема, яку піднімають артисти у цій пісні і ламає, і малює страшні картини, і перемикає якийсь внутрішні датчик на “темряву”. Такий вже він. Пост-панк.
Цікаві сингли листопада:
Новеньке від Гоні, зокрема:
Трек, думки про який поділилися надвоє від OTOY:
І Epolets в амплуа дед інсайда теж мусимо згадати, бо ніколи такого не було… і от знову:
Приємного прослуховування!
Віталіна Костів
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
