Інколи в нашому місті стаються доволі екстравагантні події, які важко уявити собі поза сценарієм детективного фільму чи серіалу в стилі Netflix. Але, життя, як то кажуть б’є ключем. Далеко ходити за враженнями не потрібно. Сьогодні ми спробуємо відкрити нові сторінки промислової історії Калуша. І розповісти про одну одіозну особу…
Перед Першою світовою війною штучні добрива виробляли на території колишньої Галичини під Дрогобичем, а саме у Калуші та Стебнику.
З повідомлення варшавської газети Świat за 13 жовтня 1923 р. відомо, що калуські калійні солі були помічені у середині ХІХ ст, а саме у 1854 р. Історики переносять цю дату на 1469 рік. Однак насправді виробництво калійних солей пішло більш швидкими темпами у другій половині ХІХ ст, а якщо довіряти даним статті – у 1869 р.
Загальний вид на копальню ТЕСПу, Калуш
За планами ТЕСПу “широкомасштабна розробка мала розпочатися в 1914 році”. Саме в цьому році було утворено Акціонерне товариство з експлуатації калійних солей (більш відоме нам як ТЕСП – Товариство експлуатації солі поташової).
Проте, свої корективи у амбітні плани внесла Перша світова війна, яка деякою мірою паралізувала сміливі промислові плани. За словами авторів статті:
“Це не означало, що вони припинять працювати на шахтах. Бойові шеренги рухалися. Як тільки постріли припинялися, робота поновлювалася”.
Власне, нам став відомий склад керівництва ТЕСПу станом на 1923 р. Подаємо оригінал повідомлення:
“На даний час до складу керівництва підприємства з експлуатації калійних солей входять:
Опікунська рада (Rada zawiadowcza):
Рада складається з чотирьох делегатів, призначених Урядом Республіки Польща як головного акціонера Товариства, а саме: президента інженера Францішека графа Замойського. Віце-президенти док. Владислав Ягл та інженери Густав Пелка і Казімєж Буковський. Обраними членами є: пани. Томислав Єнджейович, генерал-лейтенант Тадеуш Розвадовський, генеральний директор Польського Індустріального Банку, док. Марцін Шарскі.
Управління:
Головний директор др. Станіслав Мізевич. Технічний директор інженер-гірник Юзеф Туркевич. Адміністративний та комерційний директор, пан Станіслав Ствьорок.
Управління шахтами:
Голова правління шахти Калуш: гірничий інженер Станіслав Герман. Голова правління шахти Стебник— гірничий інженер Зигмунт Грохольський”.
Більше того, адміністративним та комерційним директором ТЕСПу був, як пізніше виявилося, свого роду шахрай. Станіслав Ствьорок у квітні 1935 р був заарештований в рамках кримінальної справи щодо колишнього правління концерну доктора Романа Мая у Познані. Про це повідомляла газета “Dziennik Bydgoski”.
Станіслав Ствьорок; витяг про арешт Ствьорка з газети «Dziennik Bydgoski» за 5 квітня 1935 р.
“Ствьорок був заарештований у зв’язку з розслідуванням проти нього та його колег щодо низки зловживань у колишньому правлінні компанії. Ствьорок є одним із найбільш підозрюваних у скандалі з колишнім правлінням компанії.
Зазначимо, що Ствьорок був одним з ініціаторів створення комітету кредиторів концерну доктора Романа Мая, який висунув низку звинувачень проти Великопольської лізингової компанії.
Цей факт є значущим, оскільки акція з оздоровлення компанії була ініційована, зокрема, людиною, яка сама була однією з головних причин економічного краху компанії доктора Романа Мая», – йдеться у повідомленні газети «Dziennik Bydgoski”.
Головний двигун (новий вал) один із 7 існуючих валів
Враховуючи, що завданням ТЕСПу була не тільки розробка вже відкритих родовищ калійних солей, а й пошук нових покладів, Товариство з настанням відносно нормального періоду з жовтня 1921 року розпочало більш глибоке розвідувальне буріння в калуському буровому стовбурі № 1 (відстань від гірничого ствола “Сильвін” близько 300 м.).
Далі у газетній статті читаємо:
“Буріння дало сприятливі результати і виявило наявність трьох родовищ каїніту, а пошукові роботи, проведені в шахті за допомогою горизонтальної бурової машини системи “Кріліус”, дають підстави стверджувати, що виявлені бурінням поклади каїніту є розширенням родовищ, які свого часу розроблялися австрійським урядом у вищезазначеній “салінарній зоні” (terenie salinarnym) в Калуші. Наразі компанія проводить ще два глибокі буріння – для пошуку калійних солей у межах Калуша. Тривають підготовчі роботи для розвідки за межами району Калуша, оскільки існує розумне припущення, засноване на думках експертів Шайнохи (Szajnochу), Нєдзвецького (Niedźwieckiego), Віндакевича (Windakiewiczа), Тіцего (Tietzego), що окрім Калуша та Стебника, інші поклади калійних солей незабаром будуть знайдені на всій території від Дрогобича до Косова, де, як ми вже згадували, компанія ТЕСП забезпечила собі необхідні “ексклюзивні права”, тобто право на розвідувальне, а потім і експлуатаційне буріння”.
Гірники за роботою, Калуш. 1922 р
Автори статті зазначали, що геологічні висновки, що були засновані на аналізі зразків соляних джерел не можуть цілком підтвердити наявність покладів калійної солі. Тому у такому випадку єдиним шляхом є пошукове буріння.
До слова, польський уряд витрачав на такий метод буріння шалені на той час 300-500 млн. польських марок. На нашу думку, це може свідчити лише про одне – перспективність калуського родовища і найголовніше – гроші, які можна отримати від експлуатації та виробництва калійних солей. Бо витрачання таких сум не є далеко економічно вигідною ціллю.
Саме з цією метою, капітал калуського ТЕСПу “нещодавно збільшено з 50 мільйонів до 500 мільйонів марок, але цього, очевидно, зовсім недостатньо, якщо ми хочемо говорити про експлуатацію польських калійних родовищ відповідними темпами, необхідними для задоволення потреб нашого сільського господарства” – йдеться у статті.
Частковий вид сховищ калійної солі. (витяг із газети Świat, фото кращої якості із роботи Анатолія Дутчака)
Польща не була дурною і використовувала можливості поповнення власної казни, адже попри державну підтримку промисловості, держава прагнула отримати прибуток. Державна частка у ТЕСПі складала 67%, про що детальніше далі.
“У статуті Товариства з експлуатації солі поташової (ТЕСП), польський уряд має зарезервовану частку капіталу у встановленому співвідношенні 67%, і є надія, що подальший приплив коштів для очікуваного розвитку експлуатації не пропаде, оскільки приватна ініціатива вже продемонструвала, що акціонерне товариство може розраховувати на підтримку державної скарбниці, навіть якщо приватний капітал не бажатиме цього робити”.
Частковий вид обладнання млину калійної солі (молоти). Згідно А. Дутчака – перекидач шахтних вагонеток.
Подано процес видобування покладів калійної солі (наперед просимо вибачення, адже ми не є хіміками за освітою і можемо помилятися у технологічних процесах, а також може стояти питання помилкового перекладу термінів із польської на українську):
“Калійні солі трапляються на Підкарпатті у вигляді суміші хлору або сульфату калію з сіллю і сульфатом магнію, склеєних і зв’язаних нерозчинними глинами в гнучкі, тверді камені блакитно-сірого або темно-воскоподібного кольору.
Поклади калійних солей являють собою одну суцільну грудку каменю, об’ємом в кілька сотень тисяч кубометрів, зазвичай понад 400 м в довжину, 300-600 м в ширину і 2-16 м в товщину – і головне завдання гірника в шахті – подрібнити цю грудку на дрібні шматочки для сільськогосподарського використання населення.
Поклади калію подрібнюють за допомогою динаміту, пороху або інших вибухових речовин; Для цього шахтар бурить отвір діаметром 3 см дрилем, що приводиться в дію електрикою або стисненим повітрям, рідше вручну діаметром до 1-1,5 м, завантажується 30-50 см. динамітом або іншим вибуховим матеріалом, надаючи останньому патрону ковпачок із прикріпленим запалом – на цей патрон він кладе м’яку глину і забиває глиною всю дірку аж до шийки, стежачи за тим, щоб не пошкодити запал. Після заповнення однієї чи декількох дір глиною, шахтар підпалює запали, що стирчать і тікає до схованки й чекає там, поки не пролунає постріл. Одним пострілом відламується від кількох до дюжини кубічних дециметрів калійного покладу, а потім шахтар збирає більші та менші шматки разом із подрібненою дрібною фракцією в мішки та виносить їх у шахту, а гірнича машина витягує їх нагору до млина.
Соляні млини – дві окремі системи – складаються з перекидача, дробарки, вальців і двох сит. Візок, наповнений фрагментами калію різного розміру, наганяє на механічний перекидач, який повільно перевертає візок догори дном, і весь вміст потрапляє на перші 3 см діаметру сита.; це сито відсіює більш дрібні шматки, а більші шматки, що залишаються на ситі, переміщуються в дробарку, яка подрібнює їх на дрібні шматочки розміром менше 3 см, тобто в той самий подрібнений матеріал, який пройшов через отвори першого сито.
Уся ця калійна сіль потрапляє разом на друге сито 5 мм. діаметром, і тут дрібний пил відділяється від більших шматків, які залишаються на ситі, а потім падають між рифленими валками довжиною 1,5 м і шириною діаметром 40 см, і ці валики остаточно подрібнюють шматки, що залишилися, на дрібний пил. Дрібка потрапляє з-під вальців у ту саму ємність, куди потрапляла дрібниця, просіяна через друге сито, – і елеватор відвозить її як готову продукцію до чавунної цистерни, розташованої на другому поверсі, звідки вона потрапляє прямо у вагони через жолоби, керовані електричними гвинтовими колесами.
Подрібнення та завантаження вагонів калійною сіллю відбувається механічним способом – робітники лише змащують підшипники у млині. («Титани») і зверніть увагу на терези, якими зважують вагони.
Перевозить як порожні, так і завантажені вагони на відстань до 4 км. власний локомотив”.
Метою діяльності ТЕСПу, окрім видобутку калійних добрив був і їх продаж. Товарна продукція відповідно до статті 1923 р. надходила споживачам у розтертому стані.
Далі детальніше:
“Товарна продукція — калійна сіль і каїніт — надходить споживачам у розтертому стані, причому калійна сіль залежно від процентного вмісту оксиду калію має більш-менш абрикосовий колір. Каїніт має дуже сірий колір. Компанія постачає натуральні високопроцентні калійні солі з вмістом оксиду калію 20-35% K20. Калійні солі з високим вмістом в основному постачаються для хімічної обробки”.
Як і будь-які добрива, калуська калійна сіль проходила перевірку у лабораторії ТЕСПу.
“Пробовідбірник відбирає пробу з кожного вагона в установленому порядку і ділить її на три частини. Одну частину використовують для т. зв комерційного аналізу в лабораторії Товариства. Друга частина надсилається пробовідбірником, за бажанням одержувача, на одну з дослідних станцій для проведення т.зв. контрольного аналізу. Третя частина зберігається пробовідбірником протягом шести тижнів для можливого супераналізу”, – йдеться у статті газети Świat за 13 жовтня 1923 р.
Маємо щиру надію, що ми привідкрили вам ще одну сторінку з історії Калуша, а саме її чи ненайвідомішої промислової пам’ятки ТЕСПу, яка нажаль не збереглася до сьогодні. Хоча донедавна будівлі калійного комбінату були пустими та відносно цілими. Це місце на нашу думку було одним із найцікавіших для калушан.
Для мене як корінного калушанина було дуже сумно спостерігати як з місяця в місяць, з року в рік, калійний комбінат мовчки зникав. На правду, можна було використати польський досвід і організувати на великій площі калійного комбінату хороший простір для бізнесу та творчості. Це могла б бути хороша можливість створити музей історії ТЕСПу, який без сумніву приносив хороший прибуток в бюджет міської громади.
Єдине, що на сьогодні залишилося від Товариства експлуатації солі поташової – промислова ратуша, яку ми повинні зберегти.
Далі буде…
Ярослав Куцій
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
