Професія таксиста доволі стара. Ще у 1907 році у Лондоні запрацювали так звані кеби — екіпажі для перевезення пасажирів, у яких є лічильник. Це сталося саме в цей день, 22 березня. Тому, до речі, й було обрано дату святкування Дня таксиста. Проте, є ще давніші згадки: за часів Римської імперії існували колісниці, вартість проїзду в котрих за кількістю обертів колеса визначали камінці. Правда це чи ні, потрібно питав у істориків, які досліджували ту епоху людства.
Інформатор натомість вирішив поспілкуватися з нашим, місцевим таксистом Миколою Лісненком, який за сумісництвом ще і волонтер, який займається виготовленням окопних свічок. Розпитали й про тонкощі професії, і про цікаві історії. Що з цього вийшло — читайте далі:
Як ти прийшов до того, що вирішив стати таксистом?
Ну, я взагалі-то за освітою будівельник. Але так сталося, що колись я отримав травму колін й від тоді, після лікування вже не міг працювати по професії. Для мене взагалі ставати таксистом не було самоціллю, я просто здав на категорії, а вже потім почав шукати роботу. Варіант з’явився якось само собою.
Я спробував, мені вдалося, що більше, сподобалося. І так я вже 11 років за кермом, якщо пам’ять не зраджує.
А ким мріяв бути в дитинстві? Воно якось корелювалося з тим, що ти рано чи пізно сядеш за кермо?
По суті, ні. В дитинстві, принаймні десь в тому моєму, в середині 80-х, всі мріяли бути пожежниками й космонавтами. Але зрозуміло, що то нам просто з садочка нав’язували таке. Тоді вибір був не великий, ким хочеш стати. Не пригадую точно, але напевно таки хотів бути космонавтом.
Давай тепер ближче до професії сьогоднішньої: зазвичай люди думають, що аби стати таксистом достатньо однієї категорії на водіння і бажання. А що насправді має знати/вміти/розуміти людина, обираючи цю професію?
Чисто від себе скажу — не кожна людина, яка прийде в таксі, буде в таксі працювати. Є такі, які попробують, два-три дні поїздять і все — розуміють, що то не їхнє. Вони більше сідати за кермо таксі не будуть. А є такі, які мають і освіту вищу, і так далі, але попробувавши і побачивши, що подобається, приносить задоволення, залишаються в цій професії. І тут вже питання не в грошах, не в тому скільки заробляєш. Це вже про стан душі.
Стосовно того, що вміти? Базово: хоча б мінімально знати місто, орієнтуватися в ньому, вміти користуватися навігацією (вона зараз є в кожному телефоні), бути лояльним до будь-якого пасажира, і вміти розмовляти як і зі старенькою бабусею, так і з молоддю.
Уявімо ситуацію: людина вперше викликала таксі, або людина з принципу користувалась послугами певної служби, скажімо, три-чотири-п’ять років, і тут приїздить новий водій, і він нахамив. Усе, його більше викликати не будуть.
Або навпаки — таксист посміхнувся, допоміг сумку поставити в багажник, чи витягнути, просто був привітним, допоміг сісти, якщо людина з якихось причин потребує допомоги. Такого водія будуть хотіти побачити знову.
Маю на увазі, що якщо люди сіли в авто і таксист сподобався, у виграші всі. В мене так з’явилось багато клієнтів, які зі мною, мабуть, від самого початку відколи я таксую. І їздять зі мною, не залежно від того в якій службі я працюю. Навіть коли я не на роботі, навіть коли я на власному старенькому “Жигулі”. Людині по-суті без різниці в чому їхати, це про конкретну лояльність, до конкретного водія. І це не тільки мій особистий випадок, таких ситуацій є багато. Тут головне навіть інше, доїхати з точки А в точку Б, і залишитися цим задоволеним.
Пам’ятаю колись, може наприкінці 90-х початку 2000-х побутувала думка, що таксист це дуже бандитська професія, чи краще сказати — небезпечна. А зараз як?
Зараз простіше, після пандемії, після початку повномасштабного вторгнення. Раніше були нічні клуби, життя вирувало по-іншому, був різний контингент. Вже немає ніяких розборок чи чогось такого, та і люди загалом спокійніші стали. Суспільство змінилось.
До речі, про стереотипи, правда чи ні — таксисти багато заробляють?
Багато-небагато, але… думаю достатньо. В кожного планка “багато” зрештою, різна, в когось менша, в когось більша. Мені на життя вистачає.
А на відпочинок?
Якщо машина своя, відносно економна, не стара, так щоб день поїздив, і три не ремонтуєш, то в принципі й на відпочинок вистачить.
Як ставишся до перевезення маленьких дітей?
По суті, якщо розібратися з правилами дорожнього руху, то автокрісло повинно бути в кожного в авто. Але, є різна вікова категорія дітей, різні крісла, і зрозуміло, що одразу три крісла, на три вікові категорії окремих, ти з собою возити не будеш. Якщо є люди, наприклад зі своїм, і кажуть що їм треба їхати далеко, і питають чи можна, то я не проти.
А до тварин? Буває так шо люди викликаючи забувають уточнити. Що тоді?
На рахунок тварин, то бажано звісно попереджувати, бо є водії які, наприклад, які їздять на досить нових машинах. Собаки, скажімо, яка не часто їздила у авто, буде нервувати, соватись лапами по салону, може щось поцарапати чи загнути. Це не буде приємне нікому. Конкретно мені — нейтрально. Тварини взагалі гадять в авто набагато менше, ніж деякі пасажири.
Стосовно цього, маєш якісь історії про таке? Може про якісь небезпечні ситуації?
Небезпечні були, звісно, але то було досить давно. Років може 5-6 тому, коли були нічні клуби відкриті. Мабуть, в кожного таксиста є така особливо химерна історія.
На рахунок чистоти, то, на жаль, були, і великі, і маленькі “пригоди”. Бувало різне)
І на завершення — розкажи найсмішнішу історію, яка сталася на твоїй зміні таксистом за 11 років.
Колись я працював в службі одній і їздив там на мінівенчику, шестимісному. Там попри задній ряд було ще додаткові два сидіння. Тобто, або збільшений багажний відсік, або додатково два місця. Ну і я забирав ним з нічного клубу компанію, їх було семеро, з вигляду студенти. Було видно, що вони так нормально до чарки приклалися. І їх треба було розвезти кожного на свою точку. Оця компанія щоразу виходила прощатися одне з одним, перекурити. А я ж у машині сиджу і не рахую скільки там людей вийшло, а скільки назад сіло, я їду по маршруту який замовили. І от вже останній пункт, людина зі мною по лічильнику розрахувалась, залишила чайові. Я вирішив трохи перепочити, мені ще вистачило перед наступним замовленням трошки подрімати, бо то вже був передранковий час. І тут я повертаюсь до того нічного клубу на замовлення, виходять дві дівчини, сідають на заднє сидіння, кажуть: нас відвезіть туди то й туди то, і позаду в цей час починає дзвонити телефон. Вони кажуть: Ой, у вас тут хтось телефончик забув. Обертаються назад, а там спить людина. Вони починають кричати від цієї картини, відповідно хлопець який в цей час там собі спав прокидається і теж починає кричати, бо не розуміє що відбувається. Добре, що в тій ситуації зрештою розібралися. В кінцевому результаті всі посміялись, і той хлопчина заплатив і за дівчат, і за себе, і за те, що виспався.
І тепер, я хоч і працюю в зовсім іншій службі, також на мінівені схожому, але щоразу по приколу всім компаніям кажу: дивіться там, тих останніх не забувайте! Люди починають питатись про що мова. Ну я їм завжди розказую саме цю історію.
Остап Микитюк
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
