“Весь світ театр, всі люди в нім актори…” колись необережно, або ж і навмисно сказав відомий драматург Вільям Шекспір. Для когось ця фразе звучить як повна нісенітниця, а для когось… є сенсом життя, покликанням і найзаповітнішою мрією. На початку 60-х минулого століття, з легкої руки французького актора та режисера Жана Кокто у світі почали відзначати Міжнародний день театру саме в цей день — 27 березня. Відзначають його і в Україні.
Ділиться Інформатор.
Театр — це не тільки софіти, не тільки оригінальні автентичні костюми чи грим, не тільки режисери, які будучи “в тіні” творять справжню магію. Це ще й актори, серед яких неймовірні люди, які попри сучасність несуть в серцях вогник подарований людству музою багато тисяч років тому.
Сьогодні нам випала нагода поспілкуватися з однією з таких жінок, актрисою легендарного львівського театру, яка почала свій творчий шлях у Калуші — Вікторією Жолінською.
Привіт, Вікторіє, сьогодні ти, не побоюсь так сказати, успішна акторка театру “Воскресіння” у Львові. Проте, це не одразу стало твоєю професією. Розкажи з чого усе почалося. Як ти прийшла до акторства?
В акторство я потрапила випадково. Це все трапилось в Калуші, мені було років 16, якщо не зраджує пам’ять. Ми з подругами гуляли в центрі міста, і раптом дівчата кажуть: — “ми йдемо на репетицію в “ЛюбАрт”, ходи з нами!”.
Ну і все, тут я зрозуміла що це любов з першого погляду😄! Я прийшла до пані Люби Липовської, побачила як відбувається вся сценічна магія і захотіла теж виступати на сцені, спробувати побувати в різних образах, плюс нові емоції й люди.
Чотири роки я займалась акторством і грала у різних виставах у “ЛюбАрті”, під люблячим і пильним оком пані Люби, якій я неймовірно вдячна за всі знання, за кожне слово, яке вона у мене вклала. Я зрозуміла що це мені важливо, що завдяки цьому я краще себе розумію, людей навколо і звичайно ця енергетика глядачів, вона надихає.
Ми почали готуватись до вступу в Університет, і так почався мій шлях і служіння сцені та акторській майстерності!
До теми: Любов Липовська про незалежність, комплекс меншовартості і силу українців | Інтерв’ю
Якою була твоя найперша роль?
Першою моєю роллю був Тишко-Нишко, так я виходила на сцену на ручних ходулях в образі маленького хлопчика!
Це дитяча пʼєса Ігоря та Люби Липовських “Як Тишко-Нишко Миколаю допоміг”. Це дуже крутий досвід)
Що було найважчим на початку акторства? Що зараз?
Найважчим на початку було, мабуть, зламати своє підліткове бунтарське мислення і навчитись бачити красу навколо себе. Чути й бачити, слухати й чути!
Але я горіла цим, тому і ломала. Бо люблю те чим займаюсь.
А зараз найважче є те, що акторська майстерність і те як роками люди працюють саме в цій сфері, певним чином не оцінюється. Важко напевно тоді, коли ти не розумієш для чого ти це робиш. Але я розумію! І не зважаю на все, що заважає мені рухатись в потрібному напрямку)!
До теми: Актор театру та кіно Віталій Ажнов про мобілізацію та театр під час війни | ІНТЕРВ’Ю
Що найбільше тебе приваблює в театрі?
Найбільше що я люблю в театрі — це люди! Це очі, посмішки, енергія яку я бачу зі сцени. Люди які творять магію, які переживають на сцені й вкладають всього себе, у те, щоб ті очі, і ті посмішки виходили з зали театру, з роздумами, щоб думали про те що побачили чи почули. За це люблю театр.
Яка твоя найважча роль? А найулюбленіша?
Моя найважча роль мене переслідує, як би це дивно не звучало. Це роль учениці за пʼєсою Ежена Йонеско “Урок”. Я мала її зіграти ще до вступу в університет, але якось так вийшло що не змогла.
І ось тут, уже на сцені театру “Воскресіння” я таки втілила образ юної учениці. Складною вона була одразу, не тільки тому, що це пʼєса абсурду, хоча це теж, але і тому, що ми приїхавши з гастролей, одразу стати до роботи над виставою, яку мали зробити за півтора місяця.
Усе тіло було в синяках після репетицій, плюс сама режисерська ідея передає нам атмосферу того, що відбувається зараз у нашій країні. Тоталітаризм і знищення людей.
Ну і звичайно ж на одній з перших премʼєр, під час виступу я зламала ногу. Та попри це виставу ми дограли, а глядач навіть не помітив.
А з улюблених, то таких немає, тому що кожна роль по своєму любима.
До теми: “Театр — душа Калуша” | Інтерв’ю з Дмитром Карачуном
Чи було бажання вийти за рамки театру і почати зніматися, наприклад у кліпах чи фільмах?
Звичайно що не тільки одним театром я живу, оскільки я ще і викладач, викладаю акторську майстерність. У мене багато учнів і всі вони вже змогли навіть побувати акторами — аматорами й зіграти свої перші ролі. Мала досвід зйомок і у фільмах, і в кліпах. Але, наразі театр і викладання для мене є пріоритетними.
Хто твій улюблений режисер? Чому?
Театральний режисер, це той хто дає проявити себе акторові в процесі репетиції. Ось це мій улюблений режисер!
А в кінорежисурі найбільш імпонують зарубіжні Ларс фон Трієр, Йоргос Лантімос.
А вистава?
Всі вистави люблю, якими б вони не були!
Ким би ти була, якби не віддала своє життя акторству?
Як би не акторська майстерність, я б напевно була психологом або продавцем спідньої білизна, ахаха”
Хоча в мене є ще одна спеціальність — кухар офіціант, я б ніколи більше не пішла працювати на кухню. Цьому є своя причина! Пані Наталі привіт)) жартую.
Побажай щось тим, хто вагається обирати чи не обирати цю професію.
Якщо ти обираєш професію бути актором, то будь готовий до того, що все твоє життя це театр, і кожен день ти вчитимешся жити. Акторська майстерність потребує великої праці. Бути актором — це бути, діяти й вірити! Дій!
Дякую 😉
Остап Микитюк
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
