Він працював у цеху, де трапилася страшна аварія. Автор каже, що про себе називав цей цех “абортом радянської хімічної науки і радянського хімічного машинобудування”.
Розповідає Інформатор.
Про аварію в новозбудованому цеху етилендіаміну виробничого об’єднання “Хлорвініл”, внаслідок якої загинуло 16 осіб, згадано у книзі краєзнавця Михайла Коломийця “Історія Калуша і Калущини у датах, цифрах і цікавих фактах” під датою 22 квітня 1982 року, йдеться в особистому блозі Анатолія Дутчака, який понад 30 років пропрацював на Калуському нафтохімічному підприємстві.
“Я пам’ятаю тільки цифру 8 загиблих, чотири зразу і чотири потім, в лікарні. З працівників цеху зразу загинуло тільки двоє слюсарів – Голда і Мендела. Вони переходили площу між корпусами і в той момент відірвало кришку кип’ятильника поз.43.1 колони відгонки аміаку поз.42, сам кип’ятильник відірвало від колони і кинуло на стіну сусіднього корпусу. Вся кубова маса під тиском 20 атм і температурою 200°С опинилась назовні, ударна хвиля і хмара аміаку накрила сусідні корпуси цеху полікарбоцину.
Я працював в цей період в цьому цеху. Про себе я називав цей цех “абортом радянської хімічної науки і радянського хімічного машинобудування”. Серед всіх цехів на площадці хімзаводу це був другий, після цеху ХіК, цех вітчизняного проекту і являв собою суміш радянських експериментальних нововведень, новітнього купленого західного обладнання вперемішку з допотопним, купленим у незрозуміло у яких виробників. Цех був мертвонародженим і перші періоди його роботи ми потратили великі зусилля, щоб запустити і отримати хоч якусь стабільну роботу”, — пригадує автор.
За його даними, після аварії один за одним відбувалися похорони, а далі — масові звільнення. Паралельно почались пошуки “винних”.
“Причини аварії були невідомі й інстинкт самозахисту всіх причетних до роботи цеху штовхав їх на спроби звуження поля розслідування, пошуків простої події, на яку можна вказати як на причину аварії. Інтереси всіх – проектантів, експлуатаційного персоналу, наглядових органів – тут збігалися, в кожного можна було б знайти якісь недоліки в роботі, що могли підштовхнути чи сприяти катастрофічному розвитку подій. І це стало визначальним мотивом в розслідуванні. Такому ходу розслідування сприяв і статус самого розслідування. Аварію з численними жертвами, яка сталась в день народження В. І. Ульянова, розслідувала прокуратура під наглядом КДБ”, — йдеться у спогадах.
Андрій Дутчак каже, що працівники прокуратури найперше опломбували в операторній всі прилади колони поз.42… А через два дні адміністрація цеху таємно і методично вилучила і знищила всі записи на всіх стадіях, що передували колоні поз.42 – на стадії підготовки розчину аміаку, на всіх п’яти нитках синтезу (навіть на резервних, непрацюючих), на стадії відгонки азеотропа вінілхлорид-аміак. Навіть на приладах, що записували рівень в ємностях, де зберігалася сировина – аміак і дихлоретан.
Далі слідство звернуло увагу на стан кріплення відірваної нижньої кришки кип’ятильника поз.43.1.
“Були зібрані всі, які змогли найти, залишки розірваних шпильок, що кріпили кришку. Зібрані залишки мали посередині зменшення діаметру, своєрідну шийку в місці розриву. Крім того, загальновідомим фактом, який ніхто не приховував, було те, що кришки кип’ятильників мали періодичні пропуски амінохлоргідратів. Амінохлоргідрати викликають сильну корозію і сама колона і кип’ятильники були виготовлені із корозостійких сортів металу. Таких вимог по матеріалу до кріплення кришки не було. Тому причиною аварії визначили корозію кріплення кришки і винуватими призначили начальника відділення і механіка цеху. Версії про те, що кришку могло відірвати внаслідок якогось вибухового процесу в колоні, старанно уникали. Але зменшення діаметра шпильок могло також утворитися внаслідок їх деформації при відриві кришки. По самих залишках шпильок було явно видно, що вони розтягнуті якоюсь силою і шийка на них утворилась тільки в місці розриву”.
Відповідь на те, чи кришка відірвана внаслідок корозії чи внаслідок якогось вибуху в кип’ятильнику могла дати простенька балістична експертиза…
Слідство закінчилось і справу передали в суд… Результатам слідства цеховики не вірили…
Після першого судового розгляду справу направили на додаткове розслідування і причиною була публічна суперечка між проектувальниками і підприємством, яке виготовило кип’ятильник. Сторони звинувачували одна одну. Проектанти вказували на недоліки ущільнення кришки, підприємство доказувало, що навіть при такій корозії кріплення, кришку відірвати не могло і кріплення було розтягнуте і розірване якимось вибуховим процесом в апараті.
Другий раз судова справа поступила в Калуський народний суд 05.04.1984 року. Очевидно сторони договорились між собою і з персоналом цеху. Справу там витримали і 19.11.1985 року тихо відправили до народного суду м.Рогатина. Вирок суду – два роки умовно начальнику відділення і механіку цеха з дозволом працювати в цьому ж цеху.
Що було після суду і чи змінились умові праці на виробництві, а також, що думає про причини аварії Анатолій Дутчак, читайте на сторінці автора.
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
