Великдень у традиціях: забуті українські звичаї

Яких автентичних великодніх традицій дотримувались наші пращури та як єдналася спільнота у давнину?

Ділиться Інформатор.

Традиції Великодньої ночі

Зокрема, про це розповідали етнографка Галина Олійник та професор Степан Килимник.

Наповнення великоднього кошика різнилося залежно від регіону. Раніше ніде, звісно, не святили бананів, апельсинів, горілки чи вина.

В Галичині до церкви несли яйце, очищене від шкарлупи, крашанки, писанки, паску, ковбасу, шпондер (печеня), полядвицю (копчене свиняче чи яловиче філе у вигляді ковбаси), хрін, сир та сіль.

В центральній Україні вміст кошика був трохи інший: яйця (можна і без очищеного від шкарлупи), шматочок ковбаски, сало, бекон або запечене м’ясо, сир, мішочок з пшоном, пиріжки.

У Гуцулів до всього ще й досі святять сирні коники.

В центральній Україні, зауважує етнографка, паску святили не лише в кошиках, а й у ночвах. Їх ще називали нецки.

За звичаєм Великодній кошик чи ночви зі смакотою зав’язували у хустку або покривало.

“Моя мама казала, ще дід клав нецки у верету (покривало), завдавав на плечі та йшов святити паску. Гуцули ж несли свячене у пасківниках – це були різьбленні дерев’яні кошики-посудини, які майстрували спеціально для Великодня”, – розповідає етнографка.

Коли кошика приносили додому – хустку чи покривало розв’язували або над головою дочки на виданні, аби швидше вийшла заміж, або над головами малих дітей, “щоб розум розв’язати”.

Було таке, що той, хто йшов до церкви, міг розговітися в дорозі першим, не чекаючи сім’ї. Це стосувалося особливо тих, прихожан, які жили високо в горах, або кому до церкви треба було йти кілька годин.

До речі, тоді, як і зараз, були люди, які ходили до церкви тільки раз на рік, на Пасху. Їх в народі називали річниками.

Після того, як сім’я приходила додому з церкви, розговлялася і лягала досипати. Коли просиналися – йшли знову до церкви, проводити гаївки.

Галина Олійник каже, вважалося, що у ці дні найбільшим виявом гідності та сміливості для парубків було зробити “дзвін” або “вежу”, як її називали, у кілька “колін”.

“Молоді хлопці ставали один одному на плечі в кілька рядів. Звичайно, що це робилося не на асфальті, а на траві. Це була демонстрація вправності сили. Люди важили життям, але в ім’я такого великого свята. Було багато ігор, як от “Чий батько дужчий” (стукання крашанками), “Довга линва” (перетягування каната), “Ми кривого танцю йдемо”, з меншими дітьми грали “Соловеєчку-пташку-сватку” та “Як сіють мак”, – зауважує експертка.

Вогнища, віра та великодні обряди. Як єдналась спільнота?

“Важливим дійством було розпалювання вогню у ніч із суботи на неділю. Вважалося, що «вогнище під Великдень — то так, як Ісусові присвічували, коли він мав воскреснути». Великодні вогні творили залежно від регіону України, — розповідає Ірина Барамба, провідна фахівчиня із фольклористики Центру фольклору та етнографії ННІ філології КНУ імені Тараса Шевченка. — На Київщині брали суху вербу чи дуб — “бо в сухому дереві нечиста сила ховається”. Розпалювали на горбі чи майдані під церквою, та так, щоб полумʼя виднілося на все село, і навіть на сусідні. Або ж треба було вкрасти в шинкаря стару бочку, діжу або колесо від старого воза, щоби цим розпалити вогнище. А на Поділлі парубкам треба було випросити або вкрасти дерев’яну річ у попа — “бо то святий вогонь”.

Великдень святкують три дні, не лише на рівні родини, але і громади, каже фольклористка Олена Брайченко:

“Перший день заведено проводити більше з родиною. Традиція збиратись на Великдень усією родиною в батьківській хаті, розділяти між усіма членами освячену в церкві паску та яйце — звичай, який зберегли до сьогодні. Другий і третій день — гуляння молоді біля церкви. У минулому колективні святкування молоді після Великодня мали ритуалізований характер. Після Великоднього сніданку, парубочі й дівочі громади збирались разом, водили хороводи, гойдались на великих гойдалках”.

По обіді молодь та одружені пари сходилися на цвинтар. Підлітки вчилися дзвонити в дзвони, а парубки грали в «довгу березу»:

Кілька хлопців, розмістившись шеренгою один від одного на 10 кроків, схилялись на коліно і пригинали голову. Той, що позаду перестрибував передніх і також займав подібну позу. Гра закінчувалася тоді, коли “довга береза” обійшла довкіл церкви.

Увечері хлопці йшли до дівчат по писанки. Якщо дівчина давала парубкові пару розмальованих яєць, то хлопець зобов’язувався на третій день Великодня “відгуляти писанки”, тобто найняти музик і запросити її в танок.

Віталіна Костів

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08