“Щоб зберегти державу”: у Краєзнавчому музеї Калущини дискутували про проблеми становлення української державності

У Краєзнавчому музеї Калущини відбувся лекторій “На шляху до української державності”. Цей захід, за словами присутніх, теж стане важливою віхою в утвердженні української національної державності. В ході двохгодинного лекторіуму здійснили спроби розглянути проблеми становлення нашої держави  від хрещення Русі до відновлення незалежності України.

Ділиться Інформатор.

Наша державність налічує більш ніж тисячолітню історію. Історія, яка писана боротьбою й кров’ю, здобутками та втратами. Але це частина нашої ідентичності, коду нації. Тож, щоб вшанувати тисячолітні традиції відбувся лекторій-обговорення проблем української історії на всеукраїнському та локальному рівнях.

Лекторій відкрив історик, політолог та журналіст Інформатора Ярослав Куцій. Представив доповідь на тему “Цивілізаційно-політологічний підхід до трактування хрещення Русі-України як складової українського державотворення”. Молодий історик звернув увагу присутніх на те, що процес хрещення України відкрив шлях входження України до складу європейських народів.

Зауважив, що слід віддати належне Аскольдові та Ользі, які деякою мірою запустили християнські процеси у державі та  наголосив на тому, що в історіографії однобоко розглядають процеси хрещення України, не досліджуючи західні впливи у цих процесах:

“Дивним виглядає, що розгляд цієї проблемати відбувається з погляду Візантії, тобто православ’я, а питання західних впливів, стосунків із Католицькою Церковою майже не зачіпають. Бо хрещення відбувалося в лоні Вселенської Церкви, коли ще не було розколу у 1054. Тоді мали б рахуватися із думкою Риму. Бо знаємо, що за одним із Вселенських Соборів, який визначив порядок єпископських престолів, римський єпископ був першим за честю, а вже тоді йшов константинопольський. Тому тут слід досліджувати вплив Католицької Церкви на процеси християнізації України”. 

Навів факти, що Ізяслав Ярославич та Данило Романович були короновані, у свій час папою, королями Русі, що означає, що вони прийняли католицизм. Та й до ХІІІ ст. Русь визнавала верховність Риму, адже після розколу не приймала жодних документів на підтримку поділу церков.

Провів аналогію із тим, як росіяни намагалися вкрасти та переписати нашу історію:

“Будь-яка держава, державність має мати під собою підвалини, а нею є історія. У росіян як такої немає, тому вирішили “прив’язатися” до українців. Маємо розуміти і називати все своїми іменами. Ми є частиною Русі, а сучасна росія має і повинна називатися Московією”, — розповів історик.

Ярослав Куцій підсумував, що хрещення це був цивілізаційний вибір в сторону Європи:

“Хрещення Русі – це був направду цивілізаційний вибір нашої держави, що мав далекоглядні наслідки. Цей вплив простежувався в наступні століття та безпосередньо мав значення й для утвердження нашої незалежності. Хрещення відкрило шлях молодій державі до сім’ї цивілізованих європейських народів.”, — відзначив Ярослав Куцій.

Продовженням теми Русі була доповідь кандидата історичних наук Ігоря Ільницького — “Проблеми історії Київської Русі в сучасному науковому дискурсі.” Науковець провів спростування російських наративів, які часто зʼявлялися стосовно тематики Русі. Розповів про правителів Київської держави, зокрема Ізяслава Ярославича та Данила Романовича, які були короновані королями Русі:

“Треба згадати про Ізяслава Ярославича та Данила Романовича, вони були не князями, а були короновані папою королями Русі”, — ділиться науковець

Зауважив про різність української та російської мов. Традиції написання імен, що відрізняють нас із росіянами – “Володимир, а не Владімір”. Погодився із попереднім доповідачем про цивілізаційний вибір України та її європейськість.

“Це був цивілізаційний вибір України. Різною є й мова. Бачимо це на фресках Софійського собору, де написано ім’я українською традицією “Володимир”, а не Владімір”, — розповідає Ігор Ільницький.

Ігор Ільницький додав, що масові вбивства та терор є у крові росіян, які завжди бачили в інших об’єкт вбивства:

“росіяни були вбивцями завжди. Вони вбачали у людях засіб харчування та вбивства. Великий епізод відомий у 1904 р. перед російсько-японською війною, коли вони займалися канібалізмом”

Опісля, присутні перейшли до розгляду пізнішої історичної доби, а саме Національно-визвольної боротьби Богдана Хмельницького. Зокрема, провідний науковий співробітник Краєзнавчого музею Калущини Іван Тимів представив на загал доповідь, що стосувалася локального виміру повстання Семена Височана під назвою “Калущина під час повстання Семена Височана 1648 р. і спроба формування української влади”.

У ході доповіді розповів, що дана тема опрацьована багатьма істориками – Степаном Томашівським, поляком Антіном Прохаськом, Олександром Чоловським та Володимиром Грабовецьким. Зокрема навів статистичні дані повстання, що пройшло на Калущині в середині ХVII ст. За словами Івана Тиміва 85% повстанців складали селяни, міщани становили 15%, а решту 10% – священники.

“Очолив повстання на Калущині священник Іван з Грабівки, якого шляхта називала полковником, принципалом. Був організований штаб до його ввійшли священник Дунець , Іван Овсяник, Петро Козак, Михайло Різник та інші”, — ділиться Іван Тимів.

Провідниками повстання були міщани та священники, адже вони зуміли в складній ситуації обʼєднати усіх незадоволених своїм соціально-економічним становищем людей. Козаки були на території Калущини, адже під час Національно-визвольної війни 1648-1657 рр. війська Хмельницького йшли походом до Замостя і будучи на Калущині, розійшлися по населених пунктах

Звернув увагу на різноманітність, як той час, зброї, яку використовували повсталі на теренах Калущини:

“Типовою зброєю, яку володіли повстанці у той час були коси, вила, мали гармати які заховплювали, гаківниці, кинджали, пістолі та інше”, — розповідає науковець

Цікаво зауважив те, що із Калуша військо рушило по селах Калуського староства, де знищували панські маєтки. Наводить відомості про зв’язки із повстанцями, що діяли на Покутті. Зокрема, щоб знищити маєток пана у Студінці, калуські повстанці покликали на допомогу повстанців із Покуття, а саме із с. Пнів, що зараз на Надвірнянщині.

Продовжив лекторій історик та директор КЗ “Музейно-виставковий центр Калуської міської ради” Олег Відливаний із доповіддю “Листопадовий чин та діяльність ЗУНР. Локальний вимір”. Доповідач навів низку історичних джерел, що проливають світло на перебіг Листопадового Чину 1918 р. на Калущині. Найбільш грунтовним джерелом була газета “Голос Калуша”.

Олег Відливаний наголосив, що захоплення влади у Львові була несподіванкою для австро-угорців. Адже українці були проінформовані , що поляки прагнуть захопити владу у Львові, і випаредили їх та встановили українську владу. Зауважив, що встановлення влади в Калуші відбувалося нашвидкоруч. Було створено повітовий народний комітет,  серед перших заходів якого була українізація шкіл:

“У Калуші теж діяв повітовий народний комітет. Його очолив адвокат Микола Желахівський. Серед відомих людей, які до нього входили був батько Степана Бандери — Андрій Бандера, який був парохом Старого Угринова”, — розповів Олег Відливаний.

Представив багатьом відомі фото святкування акту Злуки УНР та ЗУНР в Калуші:

Переходячи до ХХ ст. краєзнавець, викладач Калуського коледжу економіки, права та інформаційних технологій Олег Ониськів доповів про “Державотворчі ідеї ОУН”. Зокрема розглянув питання бачення ОУНівцями розвитку майбутньої держави. Розповів про конституція Сціборського. Порівняв погляди мельниківців та бандерівців щодо майбутньої держави. Мельниківці бачили Україну конституційною монархією, натомість бандерівці — республіку.

Стосовно участі калушан у державотворчих процесах у 80 рр. ХХ ст. своїми спогадами ділилися голова міської організації КУН Олег Кушлик, заступник директора “Музейно-виставковий центр” Леся Кирилович та представниця управілння культури, національностей та релігій Калуської міської ради Леся Піцик.

Олег Кушлик подякував доповідачам за фаховість і глибокість поданих матеріалів. Підтвердив важливість ролі ОУН у розвитку української державності. Запропонував запровадження секції творення української державності при Калуських історичних студіях. Поділився, що у 1980 рр. осередками проголошення незалежності України в Калуші були: Народний Дім (теперішній районний будинок культури) та площа біля кінотеатру “Відродження”. Висловив думку про існування загрози втрати цих історичних місць:

“Ми очевидно втрачаємо історичні місця. Згадується кінець 80-их та початок 1990 рр. Це є Народний дім і площа Відродження. Ми дивимося, що сьогодні із площею “Відродження” твориться. Ми на грані того, що ми можемо загубити то місце, історичне місце в Калуші. Оголошено нові слухання по забудові, де історією взагалі не пахне. Тільки чиста комерція, не кажучи про історичне значення центру міста. Тому історикам важливо зберегти ті факти і події”.

На думку Олега Кушлика такі заходи повинні завершуватися формуванням посилу до майбутніх поколінь:

“Щоб зберегти українську державу – слід зберегти мову. Втрачаємо українську мову – втрачаємо державність. Втратили у 1920 рр. армію і втратили державність. Треба зберегти українську територію, бо втрачаємо територію, то втрачаємо державу. Оці основні моменти дати посил майбутнім поколінням, щоб наші діти, правнуки могли підхопити ідею збереження, розбудови, зміцнення великої Української держави”, – підсумував Олег Кушлик.

У своєму виступі Леся Кирилович зазначила важливість відкриття електронного доступу до фондів Державного архіву Івано-Франківської області. Це дає можливість віддалено віднайти важливі архівні документи та матеріали. Оприлюднення списків засуджених за націоналізм на Калущині, дало змогу їй знайти свою тітку, яка була заслана за зв’язки із українськими повстанцями.

“Буквально тиждень тому в архіві опублікували списки людей, які були звільнені за участь у націоналістичних організаціях. Серед них, у списку по Калуському району, під 81 номером була моя тітка – Осипа Капець, рідна сестра моєї мами. Це говорить, що з’явилося нове джерело для досліджень, новий фактаж для заповнення білий плям, які ми мали через закриті архіви. Які були особові справи і які були засуджені”, – ділиться враженнями Леся Кирилович

 

Наостанок, Леся Піцик згадала про те, як творчі колективи Калуша напередодні Всеукраїнського референдуму у 1991 р. їздили на Схід України та знайомили населення із українською мовою та піснею:

“Я пам’ятаю як ми їхали колективами із концертними програмами перед референдумом на Схід України, де наша пісня, наше слово, наша музика вселяла вселяла віру в незалежність України”. 

Кожна подія, кожне слово чи дія є маленькою цеглинкою у розбудові міцної Української Держави.

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08