В Україні — загальнонаціональна хвилина мовчання. Згадуємо Євгена Гулевича

Поіменно згадуємо всіх захисників із Калущини, життя яких обірвала війна. Їхні імена мають бути навіки закарбовані в пам’яті нашого нескореного народу.

Разом із Інформатором згадайте сьогодні про Євгена Гулевича — кулеметника 46-ої окремої аеромобільної бригади.

Євген Гулевич народився 21 липня 1975 року в Калуші. Мав старшого брата. Навчався у Калуській ЗОШ №2. Відвідував театральний та художній гуртки, дуже любив читати. Пізніше вступив до Львівського національного університету імені Івана Франка на факультет журналістики. 2005-го року закінчив магістерську програму з культурології цього ж університету.

Працював журналістом у виданнях “Експрес” і “Пост-Поступ”. Згодом був науковим співробітником. У період із 2010 по 2015 роки був директором Центру гуманітарних досліджень Львівського національного університету ім. Івана Франка. Займався художнім і науковим перекладом, редагуванням, культурологією, громадськими мистецько-дослідницькими практиками й ініціативами. 

Він став співавтором десятків, якщо не сотень, культурно-мистецьких проєктів. Серед них – “Свято музики”, My future heritage, Pinzel AR, де спадщина видатного скульптора Йогана-Георга Пінзеля розглядалася через інструменти доповненої реальності, та масштабний проєкт “Ангели” під керівництвом Павла Гудімова, в якому Євген Гулевич виступив не лише редактором, а й одним із співавторів. І кожен проєкт, за який він брався, стовідсотково “вистрілював” – неординарністю і надзвичайною продуманістю.

Також Євген Гулевич виступив одним зі співавторів документального фільму “Випчина. Село одного дня” –  про найвисокогірніше село українських Карпат, покинуте людьми. 

У 2015 році Центр гуманітарних досліджень припинив своє існування. Євген переїхав назад до Калуша. Вдома доглядав за мамою та опановував нові горизонти пізнання. У Львові бував наїздами, під час яких брав участь у різноманітних проєктах. 

Повномасштабне російське вторгнення Євген Гулевич зустрів у Калуші. І абсолютно неочікувано для родичів та друзів через кілька днів відправився боронити Україну. Незважаючи на проблеми із зором, він домігся зарахування 46-ту окрему аеромобільну бригаду та став кулеметником.

Воював завзято. Після першого поранення Євген Гулевич ненадовго потрапив до Львова. Шкодував, що через травми особисто не доклався до звільнення Херсона.

Удруге Євгена Гулевича поранило під Давидовим Бродом на Херсонщині. Рани були серйозні – його добряче посікло осколками, повністю була пробита барабанна перетинка у лівому вусі. Його спочатку завезли в госпіталь якогось містечка у Миколаївській області. Потім — вдалося перевезти до Львова, де йому зробили тимпанопластику, завдяки чому вдалося зберегти слух…

Лікування і реабілітація у Львові для Євгена Гулевича стали надзвичайно насиченими в культурному плані… Крім того, разом з товаришами він зміг ненадовго вирватися у гори та побачитися зі львівськими знайомими. Але понад усе він рвався назад. На фронт.

Повертався на війну з повним розумінням і відповідальністю за інших. На війні він відчув себе потрібним, і ця відповідальність робила його сильнішим, пригадували його друзі.

31 грудня 2022 року Євген Гулевич загинув від кулі російського снайпера під Бахмутом. Тривалий час 47-річний молодший сержант вважався зниклим безвісти. Через постійні обстріли тіло вдалося забрати лише наприкінці березня.

Поховали Євгена 10 квітня 2023 року на Марсовому полі – військовому цвинтарі у Львові поруч із Личаківським кладовищем.

Памʼятаймо, яку ціну заплатили за наше майбутнє Герої-земляки. Світла пам’ять!

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08