“З противником можна бути делікатним тільки для ока”: історія письменника з Калуша, розстріляного у Сандармосі

1937-1938 рр. — одна із найтрагічніших сторінок української історії. Більшовики знищили цілу генерацію української інтелігенції. Чи знали ви, що 3 листопада 1937 року у Сандармосі знищили письменника із Калуша? Він писав речі, які відгукуються й сьогодні…

Розповідає Інформатор.

Йдеться про калушанина — письменника Михайла Козоріса, якого сміливо можна віднести до представників “Розстріляного Відродження”. На його честь у Калуші названа вулиця та відкрита памʼятна дошка.

Історія калушанина, що був розстріляний у Сандармосі

Михайло Кирович Козоріс народився у 1882 році у Калуші. У 1912 році закінчив Станиславівську гімназію. Коли розпочалася Перша світова війна і прийшла російська окупація, його вивезли до російського Томська за “австрофільство” (прихильність до Австро-Угорщини). Йому вдалося повернутися лише у 1917 році.

Поселяється у Вінниці. Однак після гетьманського перевороту, що відбувся 29 квітня 1918 р. його арештовують “як опасного для украинского государства”. Перед повстанням Директорії, він звільняється та повертається до Галичини. Із проголошенням ЗУНР, його призначають повітовим комісаром спочатку в Надвірній, а згодом у Тлумачі. Саме тут і пригодились знання й досвід правника.

Разом із УГА змушений перейти через Збруч і опинився на підрадянській Україні. Тут знайомиться із Лесем Курбасом, ходить на вистави його театру, що пізніше опише для галичан у газеті “Діло”. Тут він стає членом літературного угрупування “Західна Україна”

У “Літературній газеті” за 5 червня 1927 р. дається оцінка його збірки “Дві сили”, де знаходимо такі слова про творчість талановитого калушанина:

“Теми Михайла Козоріса — теми гострі й болючі. І разом з тим, ці теми важко художньо втілити в коротких оповіданнях. Це може бути по силі якомусь дужому таланові на зразок Стефаника, але на подібній спробі може опектися инший, не такий талановитий письменник. Він легко схибить у своїй праці, не знайде досить сильних висловів, щоб ними гостро й яскраво змалювати запекле змагання двох сил, заплутається в ситуаціях боротьби, розгубиться й —замість яскравої художньої речи — створить анемічний бідний малюнок.”

За цю збірку отримав літературну премію.  Однак, у 1933 р. його заарештували та засудили до 5 років ув’язнення. Вже за рік, у тій же “Літературній газеті”, у 1934 році знаходимо оцінку життя та політики висловлену в романі “Голуба кров”:

“Якщо ви хочете з’єднати собі впливових осіб, то ведіть себе супроти них все з тактом, навіть коли бачите, що вони не мають рації. Старайтеся все приєднати собі їхню прихильність, бо це колись пригодиться. Сумління не виніжнюйте. Чутке сумління робить політикові звичайно погану послугу. А в житті, зокрема в політиці, буває, що треба закрити очі і рішатись на все. З противником можна бути делікатним тільки для ока. По суті треба бути з ним рішучим, безпардонним і не залишати доти в спокої, поки він не побіджений остаточно, якими це не було б засобами, поки не знищений дощенту, навіть коли б він мав рацію. Своєї особи ніколи не ховайте в тіні. Навпаки, старайтесь, щоб вона все була з центрі уваги потрібних вам осіб. Треба бути все сміливим, і йти вперед, розумієте, безупинно вперед. (“Голуба кров”).

Зауважимо, що ця “Літературна газета” була двотижневим органом Всеукраїнської спілки пролетарських письменників, що виходила з 1927 по 1962 рр. у Києві (з 1931-1934 рр. – у Харкові). Тому стаття вийшла під красномовним заголовком “Добити контрреволюційний націоналізм в літературі” авторства І. Проня. В ній дається оцінка творчості М. Козоріса, який за словами автора статті, “висуває програму фашистського волюнтаризму, скерованого проти диктатури пролетаріату і соцбудівництва”.

Втім, бачимо важливі тези, які добре відгукуються у теперішній час визвольної війни проти російський окупантів: “З противником можна бути делікатним тільки для ока” та “…не залишати в спокої доти, доки не буде побіджений остаточно…”

Ув’язнення та розстріл

Як ми вже згадували раніше, у 1933 р. калуського письменника було засуджено до 5 років, які відбував на Соловках. Втім, відбути їх йому не судилося, адже 9 жовтня 1937 р.  постановою “особливої трійки” УНКВС Ленінградської області його засуджено до найвищої міри покарання — розстрілу. Розстріл здійснили у найчорнішу ніч для української культури та історії — 3 листопада 1937 р. Чому так? Бо за документами, саме в цю ніч розстріляли 151 українця й українку.

Що таке Великий Терор?

Щорічно 5 серпня відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Великого терору. Чому саме 5 серпня, а не 27 жовтня чи 4 листопада, коли у російському урочищі Сандармох земля просочувалася кров’ю cинів української нації, української плеяди 1920-1930-их рр.

Цей день вибрано недарма, адже 5 серпня 1937 року вступила в дію постанова Політбюро ЦК ВКП(б) “Про антирадянські елементи”, яка дала поштовх наймасовішим політичним репресіям сталінського режиму.

Та терор для української культури розпочався задовго до 1937-1938 рр. Слід згадати арешти М. Ялового у 1933 р., будинок “Слово”, який нібито звели для українських письменників, щоб ті могли творити літературу. Та насправді, спецслужби пізніше виводили їх із будинку та везли на розстріли. Саме у “Слові”, 13 травня 1933 р. здійснив самогубство Микола Фітільов, більш знаний як Хвильовий. Це був спусковий гачок терору проти української нації та її існування.

Покоління народжених за незалежної України вчили про Великий Терор, однак не називалися локальні діячі культури, яких знищили совіти. Завжди згадували Леся Курбаса, Миколу Зерова, Михайла Куліша. Однак, до прикладу не згадували про талановитого письменника із Калуша – Михайла Козоріса.

У жовтні 1937 р. “особлива трійка” УНКВС по Ленінградській області засудила до розстрілу 1116 в’язнів, що відбували покарання у Соловках. Ба більше, 27 жовтня та протягом 1-4 листопада 1937 р. капітан держбезпеки Міхаіл Матвєєв у поданому рапорті відзвітував, що особисто пострілом у потилицю вбив 1111 осіб. 4 осіб чотирьох відправили для додаткового розслідування до Києва, Одеси і Ленінграда і згодом теж стратили, а один  чоловік помер у Соловецькій лікарні до виконання вироку.

3 листопада 1937 р. було розстріляно 151 українця, серед них – калушанина Михайла Козоріса. Розстріляно не просто людей, а розстріляно українську культуру, українську мову, надію на відродження і майбутнє. Здійснено розстріл інтелігенції, бо вони могли і мали стати політиками та заявити про окремішність української нації. Цього найбільше боялися більшовики – самостійності України. Втім з нами живе їхня пам’ять та творчість яку вони залишили.

Тож, коли матимете час прочитайте твори Михайла Козоріса, щоб вшанувати пам’ять видатного українця, який був вбитий лише за те, що був українцем. Його твори — “Тарас-дитина” (1914), “Дві сили” (1927), “Віче“, “То був злодій” (1928), “За порадою” (1929) “По кам’яній стежці”, повісті “Село встає” (1929), “Чорногора говорить” (1931), “Голуба кров” (1932).

Ярослав Куцій

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08