Щорічно 15 серпня в Україні відзначають день археолога — науковців, які вивчають історію тієї чи іншої держави по речових та писемних пам’ятках. Професія у якій ти у прямому чи переносному значенні будеш замурзаний землею, спатимеш на холодній підлозі десь під горою чи на закинутому заводі. Дана професія важлива особливо в умовах російсько-української війни, коли можна і потрібно документувати історію такою якою вона є насправді.
Ділиться Інформатор.
Археологія дуже цікава професія. Багато про неї можемо дізнатися із фільмів та серіалів. Проте, в світі та Україні зокрема, є люди, які пов’язали своє професійне життя із цією наукою. Бути археологом — це копатися в тоннах документів, викопувати людські рештки, не спати ночами або ж спати на карематах десь на горі чи на якомусь заводі.
Цьому всьому є пояснення – дослідження історії рідного краю, держави. В умовах російсько-української війни це дуже важливо. Адже окупанти крадуть та вивозять експонати української історії до росії.
Сьогодні нам випала можливість поспілкуватися із професійним істориком та археологом із Підмихайля — Богданом Гебурою. Поговоримо про особливості професії, які є мінуси, що цікавого він знаходив та не тільки:
Привіт. Богдане, почнемо із першочергового запитання. Розкажи, чому обрав археологію та як пов’язав своє життя з історією?
Професію “історія та археологія” цілеспрямовано я не обирав. Після школи склалось так, що я не знав ким хочу бути, яку професію обрати. До здачі ЗНО, я думав що піду в ІТ, проте результати з математики показали зовсім протилежне. Шкільна програма з історії мені давалось легко. Я вирішив, що історія буде запасним варіантом, при подачі заявок у ВНЗ.
Так воно і було. Після здачі всіх ЗНО (здавав Українську мову, математику, історію та географію), я зрозумів, що мені світять тільки гуманітарні спеціальності. Дуже хотів вступати в ЛНУ, але батьки відмовили. Розклав приорітети: перший приорітет – історія та археологія в ПНУ, другий – той самий університет, спеціальність “Середня освіта (Історія)
Моїх балів було достатньо для мого зарахування на бюджет за першим приорітетом, таким чином потрапив на ІА. В мене вже були знайомі, що навчались на цій освітній програмі, і рекомендували її, як таку, що цікавіша ніж СОІ.
Чи були якісь стереотипи щодо істориків?
Складно сказати, скоріш за все ні. Я очікував доволі широку тематику для вивчення історичних подій. Археологія була як бонус, як щось зовсім нове. Уявлення про археологію до вступу склалось радше з художніх фільмів, аніж з теоритичних знань. Такі фільми як “Індіана Джонс”, “Мумія”, “Лара Крофт” змалювавували археологію як доволі небезпечну пригоду із всіма витікаючими. Але це було далеко не так
Так як ти за освітою історик-археолог, розкажи, де проходила твоя археологічна практика?
Практику проходили в селищі Залізці, Зборівського району, Тернопільської області. Це було досить цікаво і не звично. Замість палаток, жили на місцевому виробничому комбінаті, але в цьому теж був свій вайб. Спали в кабінеті водіння на каріматах. Оскільки для мене це був перший подібний досвід, то він мені добре запам’ятався. В нас було 4 локації на котрих ми мали проводити розкопки: 1) біля комбінату шукали залишки дерев’яної ратуші XVIII ст.; 2) біля костелу Св. Антонія – повинні були дослідити залишки місцевого цвинтаря; 3) на березі Залозецького озера, де вчились читати стратиграфію і 4) на руїнах Залозецького замку, але це радше, були ознайомчі розкопки.
Малюнок місця розкопок на яких був Богдан. Червоним відзначено – місце розкопок та пошуку ратуші, синім – замок та зеленим – цвинтар біля костелу
Як проводяться археологічні розкопки? Чи знають археологи заздалегідь, де мають копати?
Перш ніж розпочинати безпосередні розкопки, іде робота з дослідження письмових джерел. Вивчається інформація, яка може бути корисною – дані карт, діаріуші, краєзнавчі нариси. Ну власне сам розкоп закладають на тому місці, яке підтверджують письмові джерела. Стосовно визначення місця, то це вже радше питання до керівника експедиції, адже це була його робота. Коли ми приїхали то фронт робіт вже був визначений.
З прикладів, то у випадку з ратушею порівнювались дані із картами фон Міга, польськими картами 19 ст. і вже тоді теоретично закладали Т-подібний розкоп для більшого охоплення досліджуваної території.
Примітка. Діаріуш – записи зроблені певною особою про події зовнішнього та внутрішнього життя.
Руїни Залозецького замку. с. Залізці, Тернопільщина. З архіву Богдана Гебури
Що археологи найчастіше використовують при роботі із землею? Є щось незвичне?
Та звичайні інструменти археологи використовують: лопати, шуфлі, пензлики, кельму.
Археологічна практика на Тернопільщині. Справа в центрі – Богдан Гебура (на колінах) працює над розчищення людських решток
Часто існують стереотипи, що під час розкопок бувають які нещасні випадки чи втручання потойбічної сили. Чи розповідали, якісь моторошні історії, що пов’язані з місцями, де ви проходили практику?
Ну як такого не було. В нас була посвята з елементами потойбічного, якщо так можна назвати. Наприкінці практики нас посвячували в археологи. Це відбувалось у одному із уцілілих казематів Залозецького замку. Ми складали присягу, пили “молоко дикої корови” (спрайт, горівка і біле згущене молоко) і били лопатою по дупі. І коли ця ініціація закінчилась, і ми мали іти до вогнища святкувати. Це перехід супроводжувався розповіддю про панну, яка жила в цьому замку і померла від невзаємного кохання. І ході цієї розмови коридорами каземату бігав “привид” який і мав нас налякати. В кінці виявилось, що то була наша одногрупниця, яку попросили бути отим привидом панни. а вона була і не проти (сміється)
Посвята в археологи. Зліва підготування “ритуального напою” та нагородження лопатою, як невід’ємної частини роботи археолога
Ти згадував про чотири локації, які ви досліджували. Вдалося знайти щось цінне?
З усіх локацій найуспішніша біля костелу Святого Антонія. Сам костел зараз у доволі поганому стані. В часи Першої світової війни він був мішенню для царської армії, яка обстрілювала його з артилерії. Після Другої світової війни стояв пусткою, в статусі руїни. За словами очільника експедиції, Василя Ільчишина, його часто відвідували мародери. В наш час т.зв. «чорні археологи» – люди з металодетекторами.
В ході дослідження цієї локації нам вдалось вияснити, що із східного боку костелу знаходиться кістниця – навмисне зруйнований цивільний цвинтар. За словами місцевих, в радянський період, цвинтар що був поряд бульдозером було зсунуто під костел. Серед людських залишків нам вдалось знайти срібний нагрудний медальйон святого Яна Непомуцького. Також в правому кутку розкопку нами було виявлено поховання солдата австрійської армії. Серед збережених речей – нагрудний знак, петлиця та фрагмент взуття.
На локації з пошуку залишків ратуші були знайдені скляні кубки того періоду, монети.
Людські рештки знайдені у с. Залізці. За словами Богдана вони належать вояку австрійської армії
Примітка. Ян Непомуцький – чеський католицький святий, мученик, публічний нотаріус.
Ви розкопали певну визначену ділянку, що далі з нею потрібно робити?
Розкажу смішну історію з практики. Коли завершується дослідження тієї ділянки то її консервують, зазвичай відвалом, тобто тим що викопали, тим і засипали. Так-от в останні дні нам було вже дуже нудно то консервувати і ми отим відвалом один одного насипали. А потім брудні як поросята йшли купатися в озеро.
Як ставишся до такого явища як “чорна археологія”?
До чорної археології ставлюсь різко негативго. Бо відсотків так 85% від тих хто займається чорняцтвом знайдені артефакти привласнює собі з метою збагачення. Ті артефакти що знаходяться в землі можуть багато що розповісти для дослідника. А коли цей артефакт просто “крадуть” втрачається його історичний контекст. Сам не займаюсь.
Чи пригодилися тобі знання отримані під час навчання в університеті? Де найбільше це проявилося?
Певною мірою так — я навчився працювати з першоджерелами, почав цікавитись локальною історією та досліджую власний родовід, без набутих знань на істфаці це було б складно зробити. До того ж, на істфаці я познайомився із моєю майбутньою дружиною (сміється)
Насправді крутий кейс. До якого коліна вдалося дослідити свій родовід?
Вдалось дійти здається до 8 коліна. Про найстаршу родичку відомо, що вона народжена в 1792 р. На основі дослідження метричних записів про моїх родичів, я дізнався що більшість з них, а саме 85% були селянами. Престижні професії мала не велика кількість родичів. Мова йде про кравців чи ковалів. Зі свого родоводу, мені відомо про 130 людей.
Дякую за надзвичайно цікаву розмову та успіхів на археологічній ниві.
Ярослав Куцій
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
