Місто прокидається із першими променями Сонця, обвивається його теплом. Місто відпочиває від сотень тисяч людських ніг. Місто пусте, бо то є неділя, а на Галичині пани та панянки не можуть дозволити собі працювати. Інформатор вирішив встати із теплого ліжка та глянути на ранішній недільний Калуш.
Ділиться Інформатор.
Місто лише просинається, а церковні шпилі оперізуються першим промінням сонця. Це все ще легке, тепле світло, яке з плином час перетвориться у літню спеку. У такі вранішні моменти починаєш цінувати теплі літні ранки у поєднанні із легким вітерцем. Той самий вітерець поволі нагадує, що вже зовсім скоро розпочнеться осінь – похмура, дощова…
Вулиці недільного Калуша на 99% пусті. Лише де-не-де проминає гуркіт автомобільного мотору, спокійні кроки собаки чи кота…
Головна площа міста теж стоїть самотньо очікуючи своїх відвідувачів. Саме тут ввечері відчувається вайб міста – розмови молоді на лавках, маленькі діти у візочках та на самокатах. Та найголовніше сміх, що охоплює усю площу, нагадуючи, що місто живе у ритмі його жителів. Ранок особливий, адже на площі є чудова можливість зупинитися, віддати шану державному прапору та подумки помолитися за усіх полеглих захисників та тих, хто продовжує зі зброєю в руках на фронті захищати наш із вами спокій. Проходячи зранку повз державні символи чи меморіальні алеї Героїв, зупиніться, віддайте шану нашим захисникам.
Саме тут відчувається чисте небо без єдиної хмаринки та свіже українське повітря, яке хочеться щораз більше вдихати. Пам’ятаймо, завдяки кому ми можемо вільно дихати повітрям, жити, кохати та боротися за свою країну, своїх рідних та близьких. Боротися за можливість бути українцем та українкою.
Тут у вузеньких кварталах міста, серед густих дерев та старих будівель відчувається тяглість до історії та минулого… Пройдемо дещо далі відчує запах свіжозварених пирогів, а також пляцків. Усе що потрібно знати про неділю на Галичині.
Сонце все вище підіймається над містом, а воно продовжує прокидатися, прокидаються його жителі…
Милуємося ще раз ранішнім літнім вайбом, гладимо Джессі та йдемо збиратися до церкви. Перед фірткою бачимо велику газдиню, яка із серйозним поглядом галицької панянки запитує: “Чи був ти вже у церкві?”
У кожному галицькому місті чи селі, як то пасує в неділю, всі спацерують до церкви. А після “казання” (в значенні церковної проповіді священника) люди чимчикують додому наминати витягнуті із окропу свіжі пироги. Так саме пироги, не вареники (звісно на Галичині використовують цей відповідник, проте частіше пироги).
Бо кожен порядний галичанин знає, що вареники то є пироги, а москальські “пірагі” то в нас на Прикарпатті називають пляцки (солодке). Але ж ті самі пляцки то можуть бути й деруни (терті пляцки з бульби). Можна заплутатися, але в тому є особливість українських діалектів.
Нехай смакують пироги з окропу, які після файного відпочинку “зашліфуємо” смачними пляцками. То вже вам вибирати – чи солодкими пляцками, чи з тертої бульби…
А які діалектні слова, які використовуються у вашому місті чи селі знаєте, ви, наші любі читачі Інформатора!
Ярослав Куцій
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
