Дітей привезли до лікарні. Почалася справжня боротьба за життя, яка тривала досить довгий час. Хлопчаки перенесли велику кількість операцій. Для їх порятунку збирали обласний консиліум, а на ліки було витрачено 1 мільярд карбованців. Чим закінчилася історія нещасного випадку на шахті “Ново-Голинь?
Ділиться Інформатор.
Продовжуємо розповідати деталі нещасного випадку, який трапився 22 серпня 1995 року на шахті “Ново-Голинь” поблизу Калуша. Пропонуємо вам прочитати першу частину нашої розповіді, щоб у вас склалася повна картина того, що тоді сталося.
Стан здоров’я хлопчиків був вкрай важким. Більша частина їхніх тіл була вражена вогнем. Лікарі робили усе можливе, щоб врятувати хлопчиків. Порада водія швидкої напевне допомгла врятувати їх життя. Він вказав на те, що в Підігрках живуть батьки лікаря з опікового відділення обласної лікарні Тараса Масляка і до нього варто звернутися:
“А лікарі поки що не могли батьків нічим потішити. Стан здоровʼя дітей вкрай тяжкий. У Василька вогонь лоразив 70 відсотків тіла. У Назара — 60 відсотків опіків, і майже всі глибокі. До того ж це дитина хвороблива, хворіла на пневмонію. Третім, за життя якого треба було боротися, був Михайлик: тяжкі опіки ніг — біля 30 відсотків усього тіла. І тільки Ромко з Ігором були поза небезпекою.
Батьки місця собі не знаходили. Хто, хто може врятувати їх діточок!! Боже, — складали руки в молитві, — невже тільки ти?.. А водій “швидкої”, який доставив дітей сюди з райлікарні, підказує: “В Підгірках живуть батьки лікаря з опікового відділення обласної лікарні. Тарас, прізвище Масляк. Здається, він у відпустці, може, й у батьків”.
Віднайшли. Вмовляти не довелося: той проявив характер справжнього лікаря. Як потім скаже завідуючий відділенням опіків обласної лікарні Ігор Хохряков (надалі — головний рятівник дітей), то було велике щастя, що його колега Тарас Масляк опікав хлопчиків з першого дня їх перебування в калуській лікарні. Все зробив, аби правильно провести перший етап допомоги: відвів ускладнення з боку — нирок. печінки, легень.
На четвертий день після нещасного випадку Михайлика і Назарка перевезли до обласної лікарні. Василько був настільки тяжким, що побоялися, чи витримає у дорозі. Та через два дні він був біля друзів. Почалася боротьба за життя.”
Лікар Тарас Масляк, який почав лікування хлопчиків
Для порятунку хлопчиків залучали найкращих спеціалістів області та навіть збирали лікарський консиліум, де дозволили перебувати батькам потерпілих. Медики пообіцяли забезпечити їх медикаментами, а ліків пішло на більш ніж 1 мільярд карбованців:
“Я не можу не зробити ще одного відступу, аби підкреслити: справжні люди нікого в біді не покидають. Директор Голинської школи Микола Солдат, наприклад, як депутат райради скерував батьків до голови райдержадміністрації Миколи Давидюка. Аби не виникло проблем з ліками, підказав: попросіть, щоб переговорив із обласники керівниками. Давидюк зрозумів батьків з півслова (вже вся область через засоби масової інформації знала про трагедію в Голині). Подзвонив Миронові Петрині — першому в області керівникові від медицини. Той переговорив з керівникам обласної клінічної лікарні. На консиліум, який скликали з цього приводу запросили і батьків. Пообіцяли, що ліками хлопчиків забезпечать. Слова медики дотримали, на хлопців пішло медикаментів більше ніж на мільярд карбованців.”
Мама Максима Оксана Климишин пригадувала, що зустріла в опіковому відділенні обласної лікарні лікаря Тараса Масляка, який розпочав лікування дітей ще у Калуші. Саме завдяки йому вдалося зберегти дорогоцінний час. Важке лікування продовжувалося, а дітям кожного дня вливали антибіотики:
“Ми побачили в опіковому відділенні лікаря Масляка. І на душі легше стало. “Тарасе Романовичу, — підбігли до нього, — Продовжуйте почате в Калуші”. Він на те відповів: “Я буду поруч. Але лікуючим доктором ваших дітей буде завідуючий відділенням Ігор Васильович Хохряков. Хлопчики потрапили в добрі руки…».
Він був для дітей наче батько. Забігав до палати, пробував дію капельниці.А капали ліки в дитячі організми безперервно. Василькові 55 днів, Назарові ще більше.Кожна перевʼязка, а всіх не злічити, під наркозом.. Операції — теж. Василькові, приміром, Хохряков зробне пересадку двох тисяч квадратних сантиметрів шкіри! Температура тіла — понад 40 градусів.
Тривога. Викликали спеціалістів з інших відділень, науковців з медичної академії. Відводили біду гуртом. А що ж матері? Трималися за серце, ковтаючи пігулки, падали, непритомніли. Вони ж бо не залишали діток ані на хвилинку. Не бували вдома по місяцеві і більше. Було йде операція годину, півтори, — ходять коридором, заламуючи руки. І тільки з Господом спілкуються… Подумати лише, скільки перетерпіли діти: Назарчик — 12 операцій, Василько — 8, Михайлик — 4.”
Зрештою, щасливий і довгоочікуваний момент настав — лікар Хохряков, який очолював лікування у обласній клінічній лікарні радісно повідомив, що їм вдалося зберегти життя маленьких дітей, але й допомогти їм:
“І настав нарешті момент, коли лікар Хохряков вийшов з палати усміхнувшись. Це відразу передалося всьому персоналові відділення. “Василько пішов! — зраділо вигукнув він. — Подивіться, — відчинив до палати двері, — що я з цієї дитини зробив!”. Медсестри,
всі, хто був біля них, кинулися, цілувати хлопчика. Він теж всміхався: стояв на своїх ногax.
З батьком Василька ми приїхали до Івано-Франківська раненько, аби зустріти в лікарні Хохрякова ще не при ділі. З розповід завідуючого опіковим відділенням обласної лікарні Ігоря Хохрякова:
“Що й казати, діти були вкрай тяжкі… 70-60 відсоткові опіки тіла — травми надкритичні. Між собою ми, лікарі, говорили, якби хоч один з трьох вижив, то було б великою перемогою… А вижили всі. Кому дякувати? Богові, удачі, рукам, головам, всьому персоналу? Розумійте, як хочете. Ну і, звичайно батькам. За те, що вони були витримані розуміючи яка біда їх може чекати їх дітей. І допомагали нам як могли. Багато було зроблено на першому етапі лікування в Калуші в реанімаційному відділенні, яким завідує Петро Попович і де нагодився наш Тарас Масляк. Як лікуючий лікар я все зробив аби їх врятувати. Окрилені успіхом — праця всього колективу: анестезіологів, реаніматологів, терапевтів, працівників медкомісії, палатних, операційних медсестер.”
Наприкінці великого матеріалу маємо дуже цінні відомості про тих, хто лікував та долучався до рятунку хлопців:
На прохання батьків крім уже згаданих у цьому матеріалі називаю прізвища решти рятівників їх дітей: це анестезіолог Михайло Вашищах, терапевт Ірина Бензор, медсестри Євдокія Федорчук, Марія Веселовська, Діна Гаврилко. Їм і решті людей в білих халатах, що виправдовують звання медика, низький уклін від усіх мешканців Голиня.
Михайлик, розпашілий, з червомими щоками (щойно зняв з ніг лижі), вбіг до хати з словами: “Мамо, істи!”. А Василько, теж із щічками кольору стиглих яблук, кинувся до дідуся Миколи. Назарко поки що біля хати — його збиралися відвезти до Івано-Франківська, аби оглянув Хохряков. …А ввечері перед сном вони прошепочуть щиру молитву: діти зрозуміли, що пережили.”
Будьте обережні, коли залишаєте дітей наодинцій!
Ярослав Куцій
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
