Поіменно згадуємо всіх захисників із Калущини, життя яких обірвала війна. Їхні імена мають бути навіки закарбовані в пам’яті нашого нескореного народу.
Разом із Інформатором згадайте сьогодні про Миколу Голікова — рядового солдата лав Збройних Сил України.
Микола Голіков народився 7 вересня 1993 року у селі Добровляни Калуського району. За словами матері був дуже не посидучою та активною дитиною. Навчався у Добрівлянській ЗОШ. У шкільні роки захоплювався комп’ютерною технікою та допомагав батькові із її ремонтом. У 2009 році вступив до Калуського політехнічного коледжу на спеціальність “Обслуговування інтелектуальних інтегрованих систем”. Навчання поєднював із роботою у магазині електротехніки “Комп’ютерний всесвіт”, де познайомився із другом Володимиром Андреєвим.
Микола був щирим другом, вмів і підтримати і посперечатися. Завжди радів з успіху близьких. З фанатами авто міг годинами розмовляти та берегти таємниці.
Микола був активним учасником Революції Гідності. У 2014 році долучився до добровольчого батальйону “Айдар” та відправився на схід у зону проведення АТО на Луганщину. У серпні 2014 року потрапив у ворожий полон, де пережив 50 днів катувань та постійних погроз про розстріл. Чоловіка вдалося додати до списку на обмін і його повернули на Батьківщину.
Після звільнення проходив реабілітацію, а потім поїхав до Києва, де проживав останні роки. Працював у “Межигір’ї” – спочатку охоронцем, а через деякий час був помічником коменданта. Був активним членом громади. У жовтні 2016 року Микола познайомився зі своєю дівчиною Катериною, з якою планував прожити щасливе життя, створити сім’ю. На жаль дітей народити так і не встигли.
Микола активно цікавився історією України, збирав історичні книги та пам’ятні монети. Цікавився зброєю та автомобілями. Мріяв про подорож до США. У 2019 році вступив до Київського державного університету телекомунікацій на факультет технічного захисту інформації. Отримав ступінь магістра та кваліфікацію інженера інформаційно-телекомунікаційних систем”.
З початком повномасштабного вторгнення одразу долучився до лав ЗСУ, адже як говорив в останньому інтерв’ю, присвяченому річниці Майдану: “Буде війна, будемо воювати!”. На Миколу у всьому можна було покластися. Він мужня людина, сповнена рішучості. Завжди вмів підтримати та давав поради, діяв рішучо та спокійно.
27 лютого 2022 року ввечері при обороні міста Києва військовослужбовець отримав 10 кульових поранень. Лікарі військового госпіталю боролися за життя Миколи півтора місяця. Він переніс 18 важких операцій, але 18 операція виявилася останньою в його житті. 16 квітня 2022 року серце Героя зупинилося.
Поховали Героя на кладовищі рідного села Добровляни. Нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня та відзнаками “За благодійність та патріотизм”, “За Україну, її волю — 25 років”, “За благодійну діяльність”, “Учасник бойових дій”, “За оборону рідної держави”.
Памʼятаймо, яку ціну заплатили за наше майбутнє Герої-земляки. Світла пам’ять!
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
