Поіменно згадуємо всіх захисників із Калущини, життя яких обірвала війна. Їхні імена мають бути навіки закарбовані в пам’яті нашого нескореного народу.
Разом із Інформатором згадайте сьогодні про Олега Андріїва — молодшого сержанта 102 бригади Сил територіальної оборони Збройних сил України імені полковника Дмитра Вітовського
Олег Андріїв народився 28 вересня 1968 року в м. Калуші, що на Івано-Франківщині. У ранньому віці став сиротою – померла його мама. Вже з дитинства виявляв великий талант і розум. Відвідував різноманітні гуртки, зокрема бальні танці, радіотехніку, бокс та піднімання штанги. Особливо любив природу, завжди фотографував гарні заходи сонця, поля, квіти, навіть під час перебування на фронті.
Навчався в Калуській ЗОШ № 7. Після її закінчення вступив до Кишинівського політехнічного інституту. В університеті був одним із найкращих студентів, незважаючи на часті пропуски через роботу вночі. Успішно складав усі іспити, викладачі відзначали його велике майбутнє та вмовляли вступати васпірантуру. Особливо добре йому давались точні науки.
Після першого курсу Олега призвали на строкову службу. Йому довелося брати участь у подіях у Нагірному Карабасі – ліквідовувати наслідки руйнівного землетрусу у Вірменії. Він рятував людей з-під завалин нищівної трагедії. Проте не любив про це розповідати і взагалі ніколи не хвалився.
У студентські роки познайомився зі своєю майбутньою дружиною Мариною. У щасливому шлюбі народилася донька Марія, татова гордість і мамина радість.
Олег завжди був відповідальним робітником та чуйним керівником у різних будівельних підприємствах. Де б він не працював, немає людини, яка б згадала його поганим словом. З багатьма співробітниками він тримав контакт роками. В Калуші та Івано-Франківську є багато будинків, побудованих під його керівництвом. Мав хороший смак і мріяв стати дизайнером інтер’єру, але життя склалося інакше.
“Тато все життя направляв мене до творчості, – розповідає Марія, – Завдяки йому я навчилася гарно малювати та відчувати кольори, бачити красу навколо. Тато хотів, щоб я втілила його мрію і теж стала дизайнером, так і сталось”
Олег був дуже близький зі своєю сестрою Людмилою. І хоча вона поїхала в Ізраїль, проте контакт вони тримали щодня і, як тільки була можливість, приїжджали один до одного, часто засиджуючись на кухні допізна та обговорюючи все на світі.
З перших днів війни чоловік став на захист Батьківщини. 1 березня 2022 року був мобілізований на військову службу. Служив командиром відділення зв’язку взводу зв’язку 102 бригади Сил територіальної оборони ЗСУ імені полковника Дмитра Вітовського.
“Тато ніколи не розповідав про якісь проблеми, жодного слова ми не чули про втому, – пригадує Марія. – Він страшно любив своїх побратимів. Навіть у відпустці тримав з ними зв’язок і не лягав спати, поки не отримає відповідь. Якось я передавала татові подарунок на день народження через його побратима, який був у відпустці. Абсолютно незнайомий мені чоловік відразу обійняв мене і сказав, що в мене найкращий тато. Його дуже любили і поважали всі”.
Після перемоги Олег планував відновити хату своїх батьків у селі, щоб жити серед природи та спокою. Мріяв завести невелику господарку, ходити в ліс і на річку. Та не судилося. 1 лютого 2024 року, під час виконання військового обов’язку на Запоріжжі, воїн помер унаслідок гострої серцево-судинної недостатності.
“Перед смертю тато востаннє був удома, – додає Марія. – Якось перед сном сказав мені, що дуже щасливий. Коли ми з ним прощались, він усіх обійняв, і якось особливо весело з нами попрощався. Таким я пам’ятатиму його завжди: сильним та веселим”
Свій вічний спочинок Олег Андріїв знайшов 7 лютого на Алеї Слави міського кладовища. Світла йому пам’ять і вічна слава…
Памʼятаймо, яку ціну заплатили за наше майбутнє Герої-земляки. Світла пам’ять!
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
