Липень 1917 р. є одним із найстрашніших сторінок в історії Калуша, адже москалі принесли розруху, вбивства та смерті. Сьогодні розповімо про прямі спогади одного із грузинських князів, що в той час був на службі у царській армії та слідкував за звірствами, що чинили кацапи у Калуші. Власне вони будучи п’яними ледь не вбили самого Давида Дадіані… Що було далі читайте у нашому матеріалі.
Ділиться Інформатор.
Нещодавно, ми розповідали вам про кривавий погром Калуша влітку 1917 року у нашому історичному матеріалі – Кривавий погром Калуша 1917 року і титуловані нащадки Каджарів і Дадіані, які захищали місто. У ньому ми акцентували свою увагу на дійових особах, що прямо були замішані у цих подіях. Сьогодні ж ми детальніше розкриємо спогади грузинського князя Давида Дадіані, що був шокований звірствами москалів у Калуші.
Детальні спогади князя Давида Дадіані знаходимо у газеті “Світова зірниця” за 1 серпня 1917 року (№11). У них він детально пригадує усі події, що відбувалися у місті, під час його окупації московськими військами. Проте, спочатку йде розповідь про формування рот під командуванням Дадіані та Агалова:
“Німці побачивши, що творится у місті захотіли його одбити, на що доволі було би одної роти. Тоді командір кавказької дівізії, князь Багратіон, одділив дві сотні під проводом князя Агалова і Дадіані, котрим приказав перше розігнати озвірілу банду салдат, а потім заступити дорогу німцям, котрі перли до міста. Більше як дві сотні не можна було вділити, бо вся дівізія одбивала німців на инших позиціях, а двох сотень було мало, щоб усмирити чотирьохтисячну юрбу салдат, котрі, побачивши кавказьку конницю, стали кричати:
— Ага! “усмирителі” прийшли! Всіх переколем.
Ніяки вговори не помагали, а кидатись з шаблями на переможну силу то все одно, що йти на смерть безславну. А тут ще дома горять і рвуться німецкі знаряди… Князь Дадіані, сміливий офіцир, котрий нераз бував в гарячих боях, розказував потім, що ніколи він тої, не так страшної, як огидної минути не забуде, яку йому прийшлося в Калуші пережити.”
Із газети “Світова зірниця” за 1 серпня 1917 року
Власне далі прямою мовою йдуть спогади князя Дадіані про погроми у Калуші:
“Я бачив – казав кн. Дадіані – що нічого порадити тут не можна, що не зможу з такою силою припинити грабіж і насильство. З одного дому чую крик. Вбігаю… На землі покалічені трупи… Салдат добиваю якусь жінку, инші грабують. Виважили штиками двері од шафи.
— Що ви робите? Схаменіться?
— До мене обернулись пяні лиця, до чоловічого лиця не подібні…
— Не бачиш?! Кульоміота шукаєм! – відказують з пяним реготом.
Салдати без погонів. Питаю, з якого полка?
— Ти чого причепився? Йди, поки живий!
Салдати обертаються до мене з штиками. Один розірвав мені куртку. Можна було застрелити двох-трьох, але все одно були б мене розірвали, бо їх сила. Коли вже погибати, то нехай хоч в чеснім бою з руки ворога. На пляцу салдати обступили кавказців з криками:
— На позіцію “буржуі”! а то ми вас тут всіх вистріляєм.
І справді, на кавказців наставлено кульоміоти. А тимчасом німці все ближче і ближче. Вже їх кулі свищуть по місті.
У кавказців заграла кровь… Блиснули в руках шаблюки…
— Будемо рубати, хоч би прийшлось всім пропасти. Вони хотять, щоб ми їх боронили од німців, а вони тут будуть пиячити, грабити і мирних людей вбивати!… На силу вдалось здержати кавказців.
— Не їх будемо боронити, — сказали ім іх офіцири, — але Калуша, що й нашою тоже крівлею здобутий!…
І кавказці послухали, пішли. Вони залягли за містом і всю ніч одбивали німців. Багато тоді погибло тих щирих, бравих вояків.
А в місті всю ніч гуляли пяні піхотинці, грабили, насилували, убивали одні других… Так було в Калуші, при кінці третього року війни.”
Кореспондент розповідає наслідки боїв та те, що німці спершу запустили до міста фотографів, аби ті познімали звірства москалів:
“Німці, котрим весь світ випікав очі Калішом, що вони його гарматами зруйнували, тепер мають що світові показати. Одбивши Калуш зараз другого дня, вони не дали нічого рушити в місця, але перше привезли фотографів і сказали поздіймати фотографії з трупів побитих жінок і дітей. Тепер ті образки появились вже в німецьких газетах з такими написами: „Ото є воля, яку несе з собою революційна російська армія.”
Що на це можна сказати? — питає кореспондент газети. — Приходиться стиснути зуби, стидом горіти і мовчати…
Так пишуть про нещасний Калуш, що попав в руки не армії, але озвірілої збройної товпи, котрої вже навіть не годиться військом звати. А що можна ще сказати? На це тілько одно сказати можна, що великий гріх взяли на свою душу ті, що – чи то через свій дурний розум, чи за німецькі гроші – затуманили салдатам голову і ослабили дісціпліну в армії. На їх душі та вся кровь, що проллялась безневинно і в Калуші і в Тарнополі, на їх душі ти всі розстріли, якими прийшлося тверезити армію од безглуздої агітації, на їх душі і те, що російська армія обезсиліла, саме тоді, коли можна було дружним напором війну скіньчити.”
Далі буде…
Ярослав Куцій
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
