1 січня Церква вшановує пам’ять св. Василія Великого — архієпископа Кесарії Каппадокійської. Розповідаємо про сенс свята та його історію. День напередодні Василя в Україні ще й традиційно водять Маланку.
Ділиться Інформатор.
Традиційне “ведення Маланки” в Україні: що це таке, звідки взялося і її суть
Маланка — українське народне свято, а ще традиційний обряд із використанням масок та костюмів, які більшість ряджених роблять власноруч. Маланка – це вигаданий образ гарної української дівчини. У християнському календарі пов’язане із Меланією Римлянкою, пам’ять якої вшановують 31 грудня, напередодні дня св. Василія.
За звичаєм Маланкою часто виступає переодягнений хлопець (чоловік). У костюмованому карнавалі головними учасниками його є герої, переодягнені в костюми Маланки, її хлопця Василя, Кози, Діда, Бабки, Ведмедя, Цигана, Чорта, Лікаря.
На Новий рік хлопці також “водили Меланку”. Неодружений хлопець переодягається в жіноче плаття і стає “Маланкою”, а дівчина або жінка – в чоловіче плаття, як образ “Василя”. Серед дійових осіб – дід, баба, циган, циганка, коза, чорт. В масках і костюмах щедрувальники ходять від будинку до будинку і веселять перехожих танцями і жартами.
Уже в XIX ст. обряд “Маланки” суттєво трансформувався, перетворившись на святкову розвагу, своєрідний сільський карнавал, домінуючу роль в якому відігравали шлюбні мотиви (учасники обходів відвідували в першу чергу двори, де були дівчата, які досягли шлюбного віку). У супроводі музик і хору співаків ряджені цілу ніч ходили селом. Під вікнами обов’язково виконували ритуальну пісню про Маланку-Подністрянку. Вона розповідає про молоду господиню, яка в одних варіантах випасала качурів або коней, у других — «шовки пряла», у третіх — “біль білила” тощо.
“Наша Маланка-Подністрянка” у виконанні Піккардійської Терції:
Ряджені групи маланкарів також проводили змагання, які влаштовувалися на розі доріг, на мостах або переходах через річку. Опівночі до обумовленого місця підходили ватаги ряджених хлопців. Спочатку кожна команда висувала по одному ряджених борцю, одягненому в костюм Медведя. Чий Ведмідь опинявся сильніше, та група ряджених і вважалася переможцем. Але найчастіше всім хлопцям хотілося взяти участь у боротьбі. Кожна ватага об’єднувалася щільною командою і тіснила суперників, з’ясовуючи, хто сильніший. Команда переможець могла першою перейти міст або перехрестя. Такий поєдинок, який походив на межі двох світів, розділених водою або дорогою, і в опівнічний час, що визначає межі доби, символізував боротьбу добрих сил з силами потойбічного світу, які прагнуть нашкодити Маланці.
Далі маланкарі на роздоріжжі палили Дідуха (сніп соломи, який стояв в хаті від Святого вечора до Нового року), а потім стрибали через багаття. Це мало очистити від спілкування з нечистою силою. На сьогодні низка архаїчних елементів обрядовості вже зникла, а натомість з’явилися сучасні нововведення, що стосуються насамперед костюмів, персонажів. Та попри зміни і трансформації, Маланку й далі гучно святкують в українських селах та містах.
День пам’яті Василія Великого
1 січня також вшановується пам’ять св. Василія Великого – архієпископа Кесарії Каппадокійської. Вчитель Церкви народився близько 330 року в місті Кесарії Кападокійської (Мала Азія) в благочестивій християнській сім’ї Василя та Емілії. Батько святителя був адвокатом і викладачем риторики.
Після смерті батька святитель Василь вирушив для подальшої освіти до Константинополя, а потім в Афіни. Тут він пробув близько п’яти років, досконало вивчивши різноманітні науки — риторику і філософію, астрономію і математику, фізику і медицину. Святий Григорій Богослов († 389) також навчався в той час в Афінах; між ними встановилася тісна дружба, яка тривала все життя. Згодом Григорій Богослов, згадуючи ті роки, писав, що в Афінах їм відомі були тільки дві дороги — одна до церкви, а інша — в університет.
У Кесарії святий Василій проводив суворе чернече життя. У 364 році він був висвячений у сан пресвітера єпископом Кесарійським Євсевієм. Виконуючи своє служіння, ревно проповідував і невпинно дбав про потреби своєї пастви, завдяки чому здобув високу повагу і любов. Єпископ Євсевій, по людській немочі, перейнявся заздрістю до нього і почав виявляти свою неприхильність. Щоб не виникло будь-якої суперечки, святий Василій пішов на Понтійську пустелю (південний берег Чорного моря), де оселився недалеко від монастиря, заснованого його матір’ю і старшою сестрою. Тут святий Василій трудився в аскетичних подвигах разом зі своїм другом святим Григорієм Богословом. Керуючись Священним Писанням, вони написали статути чернечого життя, прийняті згодом християнськими монастирями.
За свої заслуги перед Церквою святитель Василій названий Великим і прославляється, як “слава і краса Церкви”, “світило і око всесвіту”, “вчитель догматів”, «палата вченості». Святитель Василій Великий є небесним покровителем просвітителя Руської Землі — святого рівноапостольного великого князя Володимира, названого у хрещенні Василієм. Святий Володимир глибоко шанував свого ангела і на честь його побудував на Русі кілька храмів. Святитель Василій Великий, поряд зі святителем Миколаєм Чудотворцем, здавна особливо були почитаними українським віруючим народом.
Незважаючи на своє коротке життя він залишив безліч богословських праць: дев’ять бесід на Шестоднев, 16 бесід на різні псалми, п’ять книг на захист православного вчення про Святу Трійцю, 24 бесіди на різні богословські теми, сім аскетичних трактатів, правила чернечі, статут подвижництву, дві книги про Хрещення, книгу про Святого Духа, кілька проповідей та 366 листів різним особам.
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
