Село Петранка Рожнятівської громади відоме соляними джерелами з яких добували і виварювали сіль. У той час солеваріння у Бойківському регіоні відбувалося через випарювання води з соляних озер чи джерел.
Пише Інформатор.
З Рожнятова до Петранки всього 12 кілометрів. Село розташоване з одного боку близько до Калуша, з іншого до Рожнятова, а з третього знаходиться Перегінська громада та сусідні Богородчани. Петранка відома видобутком солі, бо ще у XVIII столітті тут знаходилася солеварня.
Варто зазначити, що село Петранка поділено на дві частини: Горішню та Долішню Петранку, а сама соляна криниця знаходиться саме у Горішній Петранці. Криниця з соляною ропою збереглася до наших днів і її ропу селяни використовують й донині.
Місцеві жителі розповідають, що Петранка з давніх часів була відома соляними джерелами. На одному із таких джерел була побудована солеварня, яку в народі називали “жупа”.Старожили зазначають, що колись сіль була настільки дорогою, що її називали “білим золотом”.
Жителька Петранки Тетяна Худик каже, що в ті часи не було холодильників і тому соління було основним способом тривалого зберігання м’яса. Мешканці Петранки засолювали м’ясо качок, курей та готували соління на зиму.
Соляну ропу добували з сировинного вікна, тобто з криниці, за допомогою коша з лозини, обтягненого воловою шкірою. Коші з соровицею витягали з криничної глибини каратом, що обертався за допомогою коня, якого поганяв робітник. Видобуту соровицю розливачі вливали до залізних котлів у яких згодом над вогнем варили сіль аж до повного випаровування води. Таким способом тоді отримували сіль у твердому стані.
Тогочасна Петранківська жупа була державною і дрова для солеваріння безкоштовно давали з лісів, а держава платила за порубку та вивезення дров. Продукція з петранківської солеварні розвозилась на Київщину та Поділля, а також у Білорусь та Литву.
У XVIII столітті петранківська солеварня входила до складу так званих “руських”, тобто галицьких жуп до яких також належали соляні копальні Коломийщини, Самбірщини і Долинщини.
Як свідчить історія, після першого поділу Польщі і приєднання Галичини до Австрії австрійський уряд розділив соляні родовища у Галичині на три групи з центрами у Самборі, Делятині і Коломиї. Петранківська солеварня тоді перейшла під Делятинське управління, що на Надвірнянщині.
Внаслідок приєднання до Австрії Галичина виявилась відірваною від більшої частини українських земель, таких як Волинь, Правобережна Україна, а також Молдавії і польських територій, які були головними споживачами солі. У той період варіння бочкової солі в Петранці почало занепадати.
Дотепер на місці солеварні у Петранці збереглася тільки соляна 70-метрова криниця і залишки дерев’яного водогону, який прокладений в землю з труб, видовбаних з однакових дерев’яних колод довжиною 6 метрів. Призначення такого водогону і час його спорудження невідомі. Припускають, що він міг служити для подачі чистої джерельної води для потреб солеварні.
Крім соляної криниці у Горішній частині села є ще два джерела. Одне знаходиться в урочищі Медведівка, а друге неподалік у лісі. Навіть і тепер, жителі Петранки та навколишніх сіл беруть для потреб воду із місцевої соляної криниці.
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
