Десять років тому Україна втратила культового музиканта – Андрія Кузьменка, лідера гурту “Скрябін”. Його пісні залишаються актуальними й сьогодні, а сам гурт продовжує творчу та волонтерську діяльність.
Ділиться Інформатор, посилаючись на Главком.
2 лютого 2015 року, близько восьмої ранку, на автошляху Кривий Ріг – Кропивницький сталася трагедія: позашляховик Toyota Sequoia, за кермом якого був Андрій Кузьменко, зіткнувся з молоковозом ГАЗ-53. Цей факт, зафіксований у поліцейських звітах, став важким ударом не лише для близьких Кузьми, але й для його численних фанатів по всій Україні. Відомий артист та фронтмен легендарного гурту “Скрябін”, Андрій пішов із життя, залишивши після себе величезну спадщину у вигляді пісень, альбомів та спогадів. Цей рік гурт відзначив своє 35-річчя.
Можна сказати, що “Скрябін” існує і після смерті Андрія Кузьменка? Адже сам Кузьменко настільки злився зі своїм колективом, що ім’я Кузьма Скрябін стало не просто сценічним псевдонімом, а справжньою народною альтернативою його паспортним даним. І це вже, безумовно, свідчить про велику популярність і любов, якою він користувався серед слухачів.
Отож, чи існує “Скрябін” після 2015-го? Це питання залишається відкритим. Формально гурт, без сумніву, існує. Але фактично це вже не той “Скрябін”, яким він був за Кузьми. Відтепер він інший, і, за словами одного з учасників гурту, Ростислава Домішевського, “це круто” і “правильно“, що група продовжує своє існування.
Цей матеріал здебільшого торкається періоду, коли фронтмен Кузьма був живий. Буде розповідь про десять фактів, що стосуються “Скрябіна”, про десять його найвідоміших композицій та про тих, хто зараз продовжує цю музичну спадщину, взявши на себе тягар слави Кузьми.
Упродовж свого існування гурт “Скрябін” неодноразово змінював склад, але постійним його учасником був Андрій Кузьменко – аж до своєї загибелі у 2015-му. Кузьменко закінчив музичну школу за класом фортепіано, але першим інструментом, на якому він “грав”, була паперова гітара. “Андрію було два роки. Я йому вирізала з картону електрогітару зі стрічкою”.
Приводила його в ясла, і щоб він не плакав, вдягала на нього ту гітару, а він і починає співати: “Червону руту не шукай вечорами…“, – згадувала мама Андрія Ольга Михайлівна.
У дитинстві Кузьменко не мріяв про кар’єру музиканта: хотів стати водієм сміттєвоза. Але “коли він закінчив медінститут, диплом поклав на стіл і каже: ‘Я буду займатися музикою!’. Йому якраз треба було їхати разом із гуртом на фестиваль ‘Червона рута’, і ми поставили умову. Якщо ти чогось вартий і приїдеш в призах – значить, тобі дорога в музику відкрита. Якщо ні – значить, будь ласка, береш диплом стоматолога. Ми вже місце в поліклініці тримали для Андрія“, – розповідав Віктор Кузьменко, батько музиканта. Своїми споминами про сина Ольга та Віктор Кузьменки поділилися у документальному фільмі “З днем народження, чувак”, який вийшов до 50-річчя Андрія у 2018-му.
Хоча роком народження гурту “Скрябін” є 1989-й, історія його становлення розпочалася у 1988-му. Тоді у невеликому західноукраїнському місті Новояворівськ директор місцевого палацу культури шукав хлопців, які грали б на весіллях. Чоловік звернувся до 17-річного Ростислава Домішевського, якого добре знав і якому зі спокійною душею передав ключі від палацу – для репетицій. Коли ж за півтора місяця директор повернувся провідати свого підопічного, то схопився за голову – замість весільного “мєдляка” Домішевський та хлопці, яких він покликав, грали панк-рок.
З цих експериментів народилася “студія Спати” – музична майстерня, яка об’єднала кілька невеликих музичних гуртів. Вони приходили туди грати та шукати себе у різних напрямках. Назва майстерні розшифровувалася претензійно – “Студія патологічної тиші”, хоча чого-чого, а тиші там точно бракувало. Улітку 1989-го Ростислав Домішевський та Андрій Кузьменко (а вони навчалися в одній школі, тільки Андрій був на три роки старший за Ростика) познайомилися з Сергієм Герою, Олександром Скрябіним та Ігорем Яцишиним. Гера та Яцишин грали на клавішних, Домішевський – на бас-гітарі, Кузьменко забезпечував вокал, а Скрябін займався звукорежисурою. Це і був перший склад гурту.
Свою назву гурт отримав випадково. У 1989 році нова група, яка ще не мала назви, записала на бобінному магнітофоні дебютний альбом “Чуєш біль”. До нього увійшло 12 пісень, які переважно писав Андрій Кузьменко – здебільшого твори були англійською, потім деякі з них перекладали українською. Сам Андрій із соромом згадує рівень свого тодішнього вокалу. Поширювали альбом учасники гурту серед друзів та знайомих, серед яких випадково опиняється і режисер-початківець Володимир Зайковський.
Режисеру припадає до смаку 9-хвилинний кліп-фільм з артхаусним сюжетом на пісню “Чуєш біль”. Його Зайковський вирішив відправити на авангардний фестиваль у Москву, а перед тим запитав, як означити виконавців у титрах? Музикантам здалося смішним назвати гурт на честь відсутнього на той момент Олександра Скрябіна. Це був жарт, та й назва задумувалася як тимчасова. Але сталося так, що вона прижилася – дарма, що нагадувала про іншого Олександра Скрябіна – того, котрий був російським композитором.
Перший контракт “Скрябін” підписав, не читаючи. На календарі – 1990-й, і “Скрябін” вперше виступає на сцені львівського фестивалю “Вивих”. Тоді ж починається підготовка до участі у “Червоній руті”. Це вже мова про 1991-й – на “Червоній руті” того року Кузьменко виступає під псевдо Андрій Kill із піснею “На даху добре” та на превеликий подив свій і решти музикантів посідає третє місце в жанрі поп-музики. До речі, фонограми для його виступу були записані на львівській Студії Лева.
Після виступу на “Червоній руті” студія запропонувала хлопцям підписати контракт на цілих 15 років. Контракт вміщався на аркуші А4 і був підписаний за п’ять секунд без прочитання та обдумування. Вочевидь, це був правильний крок, адже натомість “Скрябін” отримав можливість записати перший студійний альбом на професійному обладнанні – “Мова Риб”. Тоді ж, у 1992-му, гурт запросило до співпраці перше в Україні продюсерське агентство “Ростислав-шоу”. Завдяки йому був записаний другий альбом – “Технофайт”. Далі було знайомство з Юрієм Нікітіним, який вже успішно продюсував Ірину Білик, та запис на його студії Nova Records альбому “Птахи”. Альбом вийшов у 1995-му, і як кажуть критики, він став відправною точкою успіху “Скрябіна”. “Птахи” розлетілися тиражем у майже п’ять тисяч примірників, не рахуючи численних піратських копій.
Успіх продовжував наздоганяти колектив “Скрябіна”. 23 травня 1997 року у ДК Київського інституту інженерів цивільної авіації відбувся перший в історії гурту сольний концерт. Виступ тривав близько двох годин, під час шоу на великому екрані плавали риби та з’являлися уривки старих фільмів. Загалом за червень 1997-го “Скрябін” відіграв 22 концерти. У тому ж році “Скрябін” відкрив у Києві власну студію з ностальгійною назвою “Sпати”. На цій студії був створений альбом “Еутерпа”, який дуже відрізнявся від решти збірок гурту.
Проєкт об’єднав у собі декілька відомих музикантів того часу – самого Кузьму, Тараса Чубая з “Плачу Єремії”, Андрія Підлужного з “Нічлави” та Юлію Лорд. Вони наспівали фольклор з колекції Ольги Кузьменко, який мама Андрія збирала на Яворівщині. На жаль, “Еутерпа” не отримала гідного резонансу, зате тоді ж, у 1997-му, “Скрябін” несподівано став “найпопулярнішим альтернативним гуртом” року. У цій номінації вони отримали “перо” “Золотої жар-птиці” – найпрестижнішу на той момент музичну відзнаку в Україні, засновану фестивалем “Таврійські ігри”.
У 1999 році гурт створює дещо похмурий альбом “Хробак”, нетиповий для творчості “Скрябіна”. Слідом за ним виходить “Стриптиз” – у 2000 році. Тоді поповзли чутки про те, що артисти розсварилися між собою і гурт – на грані розпаду. Було домовлено, що Ростислав Домішевський більше не виходить на сцену, але залишається директором проєкту. Кузьменко та Гера запрошують нових музикантів для записів альбомів “Модна країна” (2000) та “Озимі люди” (2002). Згодом стало відомо, що “Скрябін” залишає і Сергій Гера – у 2003-му він приєднався до “Другої ріки” і досі грає з цим колективом.
Зрештою, напередодні свого 15-річчя гурт міг похвалитися лише одним постійним виконавцем – фронтменом Андрієм Кузьменком. Склад “Скрябіна” радикально оновився. І у всеукраїнському турі на підтримку альбому “Натура”, який вийшов у 2003-му, брали участь вже зовсім інші музиканти. Це були: сам Кузьма, Олександр Мельник (бас), Олексій Зволинський (гітара), Володимир Паршенко (барабани), Олександр Стрілковський (клавішник) та лідер хмельницької “Мотор’ролли” гітарист Сергій Присяжний. Втім, іще жевріли надії на бодай часткове відновлення старого складу гурту. Їх остаточно поховало те, що під час Помаранчевої революції Кузьменко підтримав… Януковича.
Загалом вперше політичні меседжі у творчості “Скрябіна” прозвучали ще у пісні “Модна країна” з однойменного альбому – у ній йшлося про контрабанду та українців, які живуть у Берліні. А у пісні “Бультер’єр” співалося таке: “Шо з того, шо ми всі тепер Європа, як в мене голова така ніяка?”. Ще раніше, у 1998-му, за сприяння Партії зелених, вийшов альбом “Танець пінгвіна”, провідна пісня якого мала кліп у двох варіантах – з агітацією за цю політсилу та без неї.
У 2004 році Андрій Кузьменко працював ведучим телешоу “Шанс” на каналі “Інтер” і опинився в числі музикантів, яких залучали до агітаційних концертів на підтримку Віктора Януковича. За контрактом з “Інтером”, Кузьменко був зобов’язаний брати участь у всіх акціях телеканалу. Він пояснював свої дії загрозою втратити роботу, однак Домішевський та Гера зажадали від колишнього колеги чіткіше визначитися з політичною позицією та прийти “на барикади Майдану”. Це було останнє заочне спілкування музикантів “Скрябіна” – на тому їхня дружба і завершилася.
Ранком 2 лютого 2015-го Кузьменко повертався з Кривого Рогу, де напередодні його гурт давав концерт. За повідомленнями ДАІ, на автошляху “Кривий Ріг – Кропивницький” його позашляховик зіштовхнувся з молоковозом. Від травм співак загинув вже за пів години. Андрія поховали в родинному склепі на кладовищі в Брюховичах, на Львівщині.
Того ж року у Києві та Львові пройшли концерти пам’яті Кузьми. Його пісні виконували Святослав Вакарчук та Ірина Білик, Наталя Могилевська, Руслана Лижичко, Сашко Положинський, “ТІК”, “Авіатор”, Арсен Мірзоян, Тарас Тополя, Марія Бурмака, Дмитро Шуров та інші. Незадовго до смерті Кузьма планував новий альбом, але намір здійснити не встиг.
27-річна Марія-Барбара Кузьменко, єдина спадкоємиця музиканта, не приховує, що досі сумує за батьком і вважає його “найкращим татом”. Своє ім’я Барбара (або Бася, як називав її Кузьма) отримала на честь польської актриси Барбари Брильської, яку шанували у сім’ї Кузьменків. Молода жінка – заміжня (у 2019-му вона побралася зі своїм однокурсником Віктором Туром, з яким разом навчалася в університеті Богомольця). Марія-Барбара живе у Києві та працює косметологом.
А мама музиканта – Ольга Кузьменко – померла рік тому, у вересні 2023-го. Жінці було 76 років. Вона не вірила у те, що загибель сина була нещасним випадком, проте її онука дотримується іншої точки зору. “Я вважаю, те, що сталося з моїм татом, – це фатальна випадковість. Ми з бабусею про це не говорили, я їй ніколи не озвучувала свою версію. Просто кожен з нас має свою думку про те, що відбулося 2 лютого 2015 року”, – говорила Марія-Барбара в інтерв’ю.
Додамо, що Президент України Володимир Зеленський посмертно присвоїв Андрію Кузьменку звання Героя України, у Львові облаштували громадський простір “Місця щасливих людей” у пам’ять про Андрія Кузьменка. Пам’ятні знаки на честь артиста є і у Києві.
Без Андрія Кузьменка уявити “Скрябін” було непросто, проте гурт продовжив свою діяльність. У ролі фронтмена в різний час виступали Женя Толочний, який згодом заявив, що хоче розвивати власний проєкт, а також Ольга Лізгунова, відома своєю участю у створеному Кузьмою та Володимиром Бебешком гурті “Пающіє труси”.
Час від часу з’являлися чутки про можливого нового лідера гурту. Зокрема, претендентом називали фронтмена O.Torvald Женю Галича, який нині захищає Україну в лавах ЗСУ. Втім, музикант ці припущення заперечив: «Я не буду новим вокалістом гурту «Скрябін». Час від часу ми разом виступаємо, але заміни Андрію бути не може».
Ще у 2018 році “Скрябін” почав співпрацювати з Юрком Юрченком, створивши проєкт Скрябін & Yurcash.
Ростислав Домішевський позитивно оцінив цю ініціативу, зазначивши: “Добре, що гурт продовжує існувати, а пісні звучать”. Водночас Сергій Гера має протилежну думку: “На мою думку, коли йде лідер, гурт втрачає сенс свого існування“.
Після початку повномасштабного вторгнення гурт “Скрябін” вирішив підтримати постраждалих від війни, запропонувавши альтернативний спосіб оплати за квитки – замість грошей слухачі приносили побутові речі, які передавали родинам, що зазнали лиха через російську агресію. Так, у 2022 році музиканти взяли під свою опіку село Андріївка Бучанського району на Київщині, де окупанти повністю знищили 72 будинки.
Демоверсія композиції “Сука-війна”, записана Андрієм Кузьменком в останні дні його життя, була оприлюднена вже після його загибелі. Нині пісню виконує проєкт “Скрябін & Yurcash”.
Гітарист гурту Олексій Зволинський пояснив, чому вони вирішили допомагати саме Андріївці: “Ми дізналися, що у наших знайомих там зруйнований будинок, без вікон і дверей. Коли почули про трагедію села, поїхали на місце. Побачене вразило: зруйновані будинки, розбиті дороги, міни в полях, танки у дворах. Просто неможливо залишитися осторонь“.
Офіційна сторінка “Скрябіна” у Facebook регулярно публікує звіти про зібрані донати. “Ти прийшла в мою хату, брудна і немита”, – ці рядки з останньої пісні Андрія Кузьменка стали символом боротьби. І поки триває війна, творчість музикантів тісно переплітається з волонтерською діяльністю – саме так гурт “Скрябін” продовжує свою місію.
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
